Формування здоров'язберігаючої компетентності та екологічне виховання на уроках природничого циклу

Формування здоров'язберігаючої компетентності та екологічне виховання на уроках природничого циклу

Unknown лютого 02, 2018 5 Комент.

Матеріали статті розкривають систему роботи з розв’язання проблеми формування здоров'язберігаючої компетентності та екологічне виховання на уроках природничого циклу. Використання форм методів і прийомів, які сприяють формуванню в учнів здоров’єзбережувальної компетенції.

Актуальним завданням для вчителя є формування ключових компетентностей учнів.

Компетентність (від латинського competentia) означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

Однією з ключових компетентностей, визначених Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти є екологічна грамотність і здорове життя.

Вивчення предметів природничого циклу забезпечують ефективне сприйняття учнями цілісної науково-природничої картини світу, розуміння ролі та місця, яке відіграє людина в природі. На сьогоднішньому етапі розвитку людського суспільства, як ніколи актуальним є питання екологічної грамотності. Стан навколишнього середовища є одним із чинників стану здоров’я людей.

Людство порушило зв'язок з навколишнім світом, наслідком чого стало загострення проблем екології. Їжа вже не здатна наповнити організм людини усіма поживними речовинами, в ній забагато шкідливих для здоров'я компонентів. Ослаблення імунітету, народження хворих людей – закономірний результат руйнування навколишнього середовища.

Поняття «здоров’я» є фундаментальною проблемою сучасної медико-біологічної науки. Це поняття має багато аспектів, обумовлене низкою чинників та вимагає до себе комплексного підходу. Всі добре розуміють, що «здоров’я – добре, а хвороба – погано». У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) говориться, що здоров’я – це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а й стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.

Збереження і зміцнення здоров’я дітей є однією з актуальних проблем охорони здоров’я. Рішення даної проблеми має високу соціальну значущість і входить у число найважливіших завдань держави, оскільки здоров’я дітей становить фундаментальну основу для формування громадського здоров’я, трудового потенціалу країни і є фактором національної безпеки.

Особливого значення стан здоров’я дітей набуває в період несприятливої демографічної ситуації. А в Україні протягом останніх десятиріч склався постійно звужений характер відтворення населення, коли кожне покоління народжених за чисельністю менше покоління своїх батьків і не може поповнити втрати населення внаслідок смерті. Тому формування і збереження здоров’я дітей України стає надзвичайно важливою справою, оскільки це – наше майбутнє і одне з головних джерел повноцінного життя, щастя, радості, успіху. Воно є не лише особистим надбанням людини, а й суспільним багатством, одним із найважливіших показників добробуту народу. Загальновизнано, що інвестування в здоров’я дітей – необхідна умова для забезпечення людського та економічного розвитку. Адже здорові діти мають кращі шанси прожити здорове продуктивне життя. При цьому діти мають право на захист і збереження здоров’я, як громадяни, що живуть у сьогоднішньому світі, а не тільки як «внесок» у суспільство майбутнього.

Тому такими важливими на даному етапі є застосування під час пізнавального творчого процесу здоров’єзберігаючих технологій.

Здоров’єзберігаючі технології дозволять зберегти наявний фізичний стан учнів, сформувати вищий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, прогнозувати можливі зміни здоров’я та проводити відповідні психолого-педагогічні та реабілітаційні заходи.

Завдання сучасної школи – зберегти, зміцнити здоров'я учнів, сформувати в них відповідальне ставлення до власного здоров'я.

Впровадження здоров'язберігаючих технологій потребує від учителя не допускати перевантаження учнів, визначаючи оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, індивідуальні мовні особливості кожного учня, намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров'язберігаючі технології передбачають: зміну видів діяльності, чергування інтелектуальної, емоційної, рухової видів діяльності; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних уроків, інтегрованих уроків.

Слід пам’ятати, що психологічний стан і психологічне здоров’я учнів впливає і на фізичне здоров’я .

Ставлення учнів до свого здоров'я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров'язбереження, так як через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність дітей та підлітків по збереженню та зміцненню власного здоров'я.

У відповідності до навчальної програми для загальноосвітніх шкіл з географії для 6 – 9 класів наскрізною змістовою лінією є «Екологічна безпека та сталий розвиток».

Метою вивчення наскрізної змістової лінії  «Екологічна безпека та сталий розвиток» є формування в учнів соціальної активності, відповідальності й екологічної свідомості, щоб вони зберігали і захищали довкілля і усвідомлювали сталий розвиток, були готові брати участь у вирішенні питань довкілля і розвитку суспільства.

Результатом біологічної освіти в основній школі є: усвідомлення цілісність природи та взаємозв’язок її об’єктів і явищ; піклування про своє здоров’я та здоров’я інших людей; пояснення явищ живої природи, використання наукового мислення; дослідження живої природи, виявляє емоційно-ціннісне ставлення до довкілля, відчуває красу природи та радість її пізнання, отримує задоволення від інтелектуальної діяльності.

  Змістова лінія «Здоров'я і безпека» торкається всіх без винятку тем програми з хімії, оскільки використання здобутків хімії упродовж усього життя людини тісно пов’язано зі здоров’ям і життєзабезпеченням. Послідовний розвиток цієї змістової лінії у змісті курсу дає учням змогу усвідомити, з одного боку, значення хімії для охорони здоров’я, а з іншого – можливу шкоду продуктів сучасної хімічної технології у разі неналежного використання їх.

У результаті реалізації цієї змістової лінії учень беззастережно дотримується правил безпечного поводження з речовинами і матеріалами в лабораторії, побуті й довкіллі; обізнаний із заходами безпеки під час реакції горіння, маркуванням небезпечних речовин; усвідомлює залежність здоров’я від чистоти води, повітря, складу харчових продуктів, згубну дію алкоголю на організм людини; дотримується здорового способу життя.

Здоров’язберігаючі технології

Ароматерапія

Ароматерапі́я – це стародавнє, вдосконалене віками мистецтво використання ефірних олій, фітонцидів рослин та інших ароматних речовин для укріплення фізичного та психічного здоров'я. Використання ароматичних речовин відоме ще з часів стародавніх культур Єгипту, Індії і Китаю, античної Греції та Риму. Ароматерапевти застосовують ефірні олії, їх розчини в рослинних оліях (жирах), гідрозолі. Ефірні олії використовують в аромалампах. Такий  метод дозволяє корисним речовинам проникати в організм через органи дихання

Заняття на свіжому повітрі

Сучасні діти все менше перебувають на свіжому повітрі. Вони віддають перевагу телебаченню, комп’ютерним розвагам або слуханню музики. Можливо причина підвищення стресів та депресій кроїться саме в цьому. А людині просто необхідно бувати на свіжому повітрі не менш 2-3 годин на добу. Це зміцнює організм, нормалізує нервову систему, укріплює пам’ять та уяву. Тому досить корисним для зміцнення здоров’я буде проведення деяких уроків на свіжому повітрі. Цей прийом дуже часто використовують вчителі американських шкіл.

Психогімнастика

Завданням "психогімнастики” є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості. Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв.

Дихальна гімнастика та фізкультхвилинка

Оздоровчі хвилинки під час уроків повинні комбінувати в собі фізичні вправи для осанки, вправи для очей, рук, шиї, ніг. Фізичні вправи краще проводити під музичний супровід. Цей прийом допомагає зняти втомленість, відновити рівновагу учнів. Такі вправи можна досить успішно надавати проводити самим учням або поєднувати з елементами ігор. Наприклад: зараз похиляться вперед ті, у кого день народження взимку та весною… Теж саме зроблять всі, хто народився влітку та восени. А тепер підтнуться ті, хто сьогодні прийшов до школи.

Кольоротерапія

З самого народження кожного з нас оточують кольори, що виявляють вплив на організм, нервову систему та психіку людини, налаштовуючи його в унісон з оточуючим світом. Колір значно впливає на нас: притягує нас і до нас, змушує робити покупки та викликає різноманітні емоції. Зумовлює раптові почуття і навіть фізіологічні реакції, від припливу крові до почуття холоду.

Колір може навіть лікувати. Наприклад, біль знімають відтінки блакитного. А сил надає помаранчевий. Зелений заспокоює. Недарма ми так намагаємось хоча б не на довго вирватись із міста - ближче до природи і її зеленому кольору.

Але окрім безпосереднього використання кольору існують психологічні, дуже дієві, техніки кольоротерапії – методу психологічного лікування з метою розслаблення, зняття стресів, підняття настрою та тонусу за допомогою кольорів

Список використаної літератури

1.     Кириленко С.В. Розвиток педагогічних технологій формування культури здоров’я старшокласників / С. В. Кириленко // Рідна школа. – 2003. – №11 (886). – С. 50 – 55.

2.     Свириденко С. Формування навичок здорового способу життя / С. Свириденко, О. Ващенко // Початкова освіта. – 2007. – №16. – С. 12 – 15.

3.      Свириденко С.О. Активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі формування здорового способу  життя / С.О. Свириденко // Сучасні технології навчання в початковій освіті : Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (13-14 квітня 2006 р.) / Ред. кол.: З.Сіверс, О.Кононко, Е.Белкіна та ін. – К. : КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2006. – С. 125 – 127.

4.     Хімія 7–9 класи Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Програма затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 804

5.     Біологія 7 – 9 класи. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Програма затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 804

6.     Географія Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Програма затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 № 804

Далі

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ, ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ – СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ, ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ – СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Unknown лютого 01, 2018 Комент.

Анотація: основним змістом діяльності з формування екологічної грамотності, популяризації здорового способу життя є розробка і реалізація соціальних проектів та позитивний  вплив на проблеми здоров'я учнів.

 «Виховання – велика справа: ним вирішується доля людини…Нове, щоб бути дійсним, має історично розвинутись із старого, - і в цьому законі полягає важливість виховання, і ним же зумовлюється важливість тих людей, які беруть на себе священний обов’язок бути вихователями дітей».

                                                                                                               В.Г.Бєлінський

   Шлях виховання іде через любов і духовність. Треба любити  людей та життя і вчити цьому наших дітей, учити їх жити без насильства і страху, будувати стосунки за законами гуманізму. Ми маємо усвідомити і допомогти зрозуміти дітям, що без любові до людини, до природи і до життя не буде ані здорового суспільства, ані суспільного прогресу. Будь-яка робота щодо пропагування ціннісного ставлення до природи спрямована на вирішення важливого завдання, основна мета якого – збереження майбутнього нації!

Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Формування екологічної грамотності, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. На уроках і в позаурочний час треба робити все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість. Підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел, проводити різноманітні акції в озелененні та очищенні населених пунктів, тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами.

    Нині в умовах широкомасштабного економічного розвитку передових країн світу постає нагальна проблема нагромадження та поглиблення наукових знань, зростання рівня освіченості, на її інформаційному просторі та глобалізації проблем виживання людства [1, с.3, 4; 5].

Це особливо є актуальним, адже поряд із глобалізації людської цивілізації постає проблема забезпеченості їх продуктами харчування, якісною водою; всебічно обговорюється та розробляється стратегія боротьби людства із загальним потеплінням клімату, пошуку та застосування альтернативних джерел енергії; запроваджуються заходи у боротьбі із поширенням інфекційних хвороб. Саме такі передумови вимагають від кожної людини новітнього розуміння екологічного розвитку людства в гармонії з природою — важливим пріоритетом розвитку сучасного суспільства, що відіграє надзвичайно важливу роль у еволюції цивілізації і природи, відповідальності щодо неї [2, с. 45; 7].

Тому формування екологічної грамотності кожної людини, і всього суспільства в цілому, є важливим завданням не тільки школи, а всього суспільства. Мета і завдання полягає у розробці та впровадженні сучасних методологічних підходів формування екологічної етики та світогляду учнів.

Необхідно допомогти школярам оволодіти знаннями про зв’язки людини з природою, побачити екологічні проблеми в реальному житті, навчитися діям з охорони природи. Адже кожна людина є частиною природи. Без неї людське життя неможливе.

Природоохоронне виховання дітей дозволяє їм усвідомити себе частинкою природи, дає їм відчути моральне задоволення, радість від конструктивної діяльності на благо оточуючих. Треба вселяти дітям віру у власні сили, розвивати самостійність та ініціативу, спонукати до творчої праці, аби не зникло бажання щоразу піднятись на сходинку вище!

Ще порівняно не так давно усе необхідне людині для життя мало кінець: догорала свічка, закінчувалася вода, паливо і запаси їжі. І людина повинна була відтворювати все це. Тепер усе це здається безкінечним: вода ллється з кранів, у потрібний час починає працювати центральне опалення, завжди до послуг людини електроенергія та газ. Якщо людина була одночасно і виробником, і споживачем, то тепер ці функції чітко розділилися. Так само, очевидно, і зі здоров'ям. Споживаючи своє здоров'я у праці і в боротьбі з силами природи, людина добре усвідомлювала, що вона сама повинна піклуватися про його відтворення. Тепер людям здається, що здоров'я так само постійне, як електро- і водопостачання [3, с. 144].

Несприятлива екологічна ситуація та неправильний спосіб життя впливає на здоровʼя.  Діти часто хворіють на простудні захворювання, страждають йододефіцитом, сердево-судинними захворюваннями майже з народження. З кожним роком росте число ВІЛ-позитивних, наркоманів, токсикоманів, тютюнопаління, хворих на туберкульоз. Саме тому виникає гостра потреба у пропаганді здорового способу життя та профілактики захворювань.

    Покращити таке становище можна через застосування нового підходу до формування здорового способу життя, який би ґрунтувався на сучасному підході збереження здоров’я, щоб не дорослі ініціювали таку роботу, а самі діти та молодь. Саме від їхньої активності й буде залежати успішність поширення формули : «здоровим бути модно , стильно і красиво», але до цього їх треба наштовхнути.

    Низький рівень здоров'я молоді має низку конкретних причин, серед яких: відсутність пріоритету здоров'я та мотивації на здоровий спосіб життя і культуру здоров'я; конфлікти в родині, зловживання батьками алкогольними напоями, тобто агресивне соціальне середовище; складну криміногенну ситуацію, комерціалізацію статевих стосунків, ранній початок статевого життя; незадовільна організація харчування дітей, санітарно-гігієнічні проблеми, тощо [3, с. 4].

Тому на основі цього виділяють зазначені далі показники здорового способу життя, а саме: рухова активність, обсяг фізичних навантажень, харчування. шкідливі звички, безпечна сексуальна поведінка, чинник розповсюдження ВІЛ/СНІДу. [4, с.169].

Основним змістом діяльності з формування здорового способу життя є розробка і реалізація соціальних проектів, які спираються на певні передумови, принципи, завдання, стратегії, механізми; метою формування здорового способу життя є сприяння досягненню, в широкому розумінні, благополуччя і здоров'я на усіх рівнях і для всіх; а основними механізмами його формування - створення умов для окремих осіб, груп людей, громад позитивно впливати на проблеми здоров'я; результатом сформованості здорового способу життя є культура здоров'я як інтегрована якість особистості та показник її вихованості [3, с. 5].

Для цього необхідно: створити державну програму з вивчення стану здоров'я населення; відновити державний пріоритетний вплив на розвиток фізичної культури і виховання; долучити до інтегрального індикатору прогресу українського суспільства стандарт здорового способу життя, розробку і упровадження моніторингу здорового способу життя молоді, сформувати екологічний стиль мислення, навчити правил екологічно доцільної поведінки та здорового способу життя. [5, с. 12].

Список використаних джерел

1. Казанішена Н. В. Формування професійної готовності вчителя до екологічного виховання учнів : навч.-метод. посіб. / Н. В. Казанішена ; Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010 —74 с.

2. Капська Е. Соціальна педагогіка: підручник. / Е. Капська — К. :. Центр навчальної літератури, 2010. — 256, [1] с.

3.  Кириленко С. В. Соціально-педагогічні умови формування культури здоров'я старшокласників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 / С. В. Кириленко. –  К,2004. –  С. 4, 5

4.        Лєпіхова Л. А. Вплив життєвого досвіду на стратегії та рівні життєвих домагань / Л. А. Лєпіхова // Психологічна герменевтика : з6. наук. праць /за ред.      Н. В. Чепелєвої. –  Т. 2. –  Вип. 3. –  К., 2005. – С. 170.

5.        Копа В. М. Соціальна цінність модусу здоров'я : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03. / В. М. Копа. –  Одеса, 2006. – С. 12.

Далі

Здоров'я формувальні технології в реформуванні системи фізичного виховання учнівської молоді

Здоров'я формувальні технології в реформуванні системи фізичного виховання учнівської молоді

Unknown лютого 01, 2018 5 Комент.

В умовах соціально-економічних та політичних перетворень сучасної України особливого значення набу­вають питання зміцнення фізичного та духовного здоров'я людини, фор­мування здорового способу життя. Практика доводить, що розв'язати цю проблему суто медичними засо­бами неможливо — необхідними є педагогічні засоби. Зважаючи на це основний тягар щодо її розв'язання припадає на школу, адже саме тут формується світогляд людини, її моральні ідеали, тут серед одноліт­ків вона визначає своє ставлення до життя й здоров'я.

В Україні на розв'язання цих питань спрямовано національ­ні й державні закони й концепції. Важлива місія в справі збереження та зміцнення здоров'я учнівської молоді належить школам, чий зміст роботи в галузі фізичного вихо­вання необхідно, на нашу думку, спрямувати на широке запрова­дження здоров'язбергальних та здоров'я формувальних технологій.

Це обумовлює передусім зміну став­лення вчителів до предмета «Фізич­на культура». Загальновідомо, що характернішою   рисою   сучасної  концепції фізичного виховання є зміщення акценту щодо підви­щення оздоровчої спрямованості як визначальної умови успішно­сті формування фізичної культури особистості. Тільки погляд на неї з позицій духовності, розгляду фізичного як особистісного може сприяти реальному залученню школярів до всіх цінностей фізичної культури. Однак, якби не закликали до оздоровчої спрямованості, інте­лектуалізації навчального процесу з фізичного виховання, більшість учителів дотримується іншої думки і продовжує реалізовувати у своїй практичній діяльності традиційні методи та способи, що були роз­роблені 40-60 років потому. Таке положення значно збіднює систему фізичного виховання, що існує.

Головна причина такого стану прихована у витоках формуван­ня вітчизняної системи фізично­го виховання, що складалася під впливом злободенних потреб сус­пільства, які були обумовлені необхідністю високоефективної підготовки населення насампе­ред до високопродуктивної праці та захисту Вітчизни. Від самого початку розв'язання завдань при­кладної фізичної підготовки здій­снювалося всупереч комплексному підходу, при цьому роль фізичної культури як найважливішого та найефективнішого засобу інтелек­туального, морального, естетич­ного розвитку тільки декларувала­ся. Це, звісно, не може не чинити негативного впливу на всю систему фізичного виховання, що призво­дить до приниження її ролі та місця у житті суспільства. Натомість необхідно активно формувати уяв­лення про орієнтацію основного змісту процесу фізичного вихован­ня з акцентом на широке вико­ристання здоров'язберегальних та здоров'я формувальних технологій.

На жаль, подібний підхід значною  мірою характеризує також сучас­ну практику фізичного виховання, хоча зараз і робляться перші кроки в формуванні нової системи уяв­лень про здоров'я формувальні цін­ності фізичної культури, що перед­бачає відмову від її утилітарного використання як засіб впливу на фізичну природу людини.

З другого боку, дотепер не роз­роблено і не впроваджено здо­ров'язберегальних та здоров'я­ формувальних технологій, що забезпечать реалізацію нового кон­цептуального підходу в організа­ції навчальної роботи, в якій голо­вним було б формування фізичної культури особистості, духовного здоров'я дитини, формування здо­рового способу життя.  Разом із тим, методика організації навчальної роботи із тренувальною спрямованістю відома вже дав­но. Саме їй присвячено більшість досліджень в організації навчаль­них занять із фізичного вихован­ня. Зважаючи на це, дуже дивно та малопереконливо виглядає ствер­дження про те, що всі недоліки фізкультурної роботи загальноос­вітніх навчальних закладів можна подолати за допомогою посилення тренувальної спрямованості занять. Адже  вся  історія  удосконалення

,

змісту занять із фізично­го виховання протягом багатьох десятків років була пов'язана з цим під­ходом, із пошуком шля­хів підвищення моторної щільності занять, обсягу та інтенсивності пропо­нованих навантажень. Саме завдяки цьому такий підхід найбільше розроблено у спеціальній методичній літературі та реалізується у більшості спеціалістів-практиків, найчастіше за раху­нок завдань освітньої спрямованості. Саме тому можна констатувати незадо­воленість станом роботи з фізич­ного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Для того, щоб зберегти здоров'я молодого покоління, школа має створити середовище, що є спри­ятливим для здоров'я, навчити сво­їх вихованців піклуватися та дбати про нього.

У сфері фізичної культу­ри, як і в сфері культури взагалі, учень виконує три ролі: він опановує її (тобто є суб'єктом діяльності); виконує її; у певному значенні, є її продук­том, об'єктом діяльності. Разом із тим не слід забувати, що учень — це продукт праці, гри, спілкуван­ня та пізнання, тобто таких видів діяльності, якісна характеристика яких знаходить своє відображення у культурі. Однак, досягнення цієї сфери можна враховувати тільки тоді, коли вони увійшли в побут, звички, образ життя індивіда. Пере­творення норм культури на звич­ку, на природний регулятор усієї діяльності людини передбачає, як обов'язкову умову, екстраполяцію знань тих чи інших наказів культу­ри у внутрішні переконання.

Про ступінь опанування норм куль­тури молодцю можна робити висно­вок за її поведінкою у певних реаль­них ситуаціях. З цієї точки зору фізична культура, як сфера діяль­ності молодої людини, є культурою її поведінки. Водночас у педагогіч­ній практиці часто загострюється увага на культурі поведінки осо­бистості у вужчому, спеціальному розумінні, маючи на увазі тільки культуру взаємного спілкування в сфері фізкультурної діяльно­сті. Але своєрідними регуляторами культури як у широкому, так і у вузькому розумінні є «зразки пове­дінки» (наприклад здоровий спосіб життя людини).

Культурний рівень людини вияв­ляється в її здатності до аналізу та  думка   узагальнення, повнішому викорис­танні досвіду інших людей, поста­новці та здійсненні мети духовно­го розвитку, коли він стає осно­вою формування потреб, що ще не сформовані, у тому числі потреби в формуванні особистісної фізичної культури.

Отже, система фізич­ного виховання повинна бути спря­мована на гармонійний духовний і фізичний розвиток особистос­ті, яка є не тільки суб'єктом, але й об'єктом оцінювання та пере­творення із беззаперечним пріо­ритетом духовності як цілісності внутрішнього, психічного життя у процесі формування фізичних кондицій школярів.

Бібліографія

1.Науково методичний журнал фізичне виховання в школах України. №7 липень 2009

2.Науково методичний журнал основи здоров’я. №4 квітень 2012

Далі

Виховання екологічної культури учнів

Виховання екологічної культури учнів

Unknown січня 31, 2018 9 Комент.

Інколи ми забуваємо, що на річці, в лісі, в полі ми –гості, а птахи, звірі, комахи, риби – справжні господарі. Наше втручання заважає їм нормально жити. Ось чому особливо гостро постало питання екологічного оздоровлення та охорони навколишнього середовища.

«Земля-наша мати, всіх годує», - каже українське прислів’я. В цьому прислів’ї розкрито ставлення українського народу не тільки до землі, а й до всього довкілля. Щиро шануючи все це,  ми доводимо свою невід’ємність від природи, залежність від неї. Минають століття. Життя суспільства не стіть на місці, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь інколи йде лише на користь людині, завдаючи невиправної шкоди природі. Виходить замкнене коло: людина залежить від природи, але, прагнучи покращення свого буття, вона її нищить.

Тому так гостро нині постала проблема екологічного захисту. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологічна криза охопила майже увесь світ. Діють програми з економічного використання природних ресурсів. Контролюється ступінь забруднення біосфери відходами виробництва, проводяться оздоровчо-гігієнічні заходи, поглиблюється наукова і виховна робота з екології. Тому моїм завданням є донести до розуміння кожного учня, що він є часткою великої сім’ї, яка потрапивши у біду, намагається вижити і продовжитись у майбутніх поколіннях.

Тому так важливо плекати в серці любов до довкілля.Є різні форми екологічного виховання, проте вагомим у цьому вихованні є безпосереднє спікування з природою під час навчальних екскурсій, малих експедицій. Ще талановитий педагог В. Сухомлинський доводив, що природа сама собою не виховує, а виховує лише активна взаємодія дитини з нею.

 Перед проведенням екскурсії встановлюю її мету. Навчальні екскурсії мають не лише науковий характер, а й етичний. Як поводитися, щоб зберегти красу та багатство природи для тих, хто прийде сюди завтра?Як спостерігати за життям птахів, звірів, щоб не зашкодити їм? Як змалювати рослинність, не завдаючи шкоди їй? Під час проведення навчальних екскурсій у природу екологічне виховання має бути нерозривно пов’язане з естетичним, використовую вірші, пісні, загадки, прислів’я. Це  мимоволі примушує дітей уважно поглянути на рослину, побачити їїкрасу. Контакт дітей з природою є найсильнішим чинником виховання відповідального ставлення до природи рідного краю. Під час екскурсії учні вчаться орієнтуватися на місцевості,

спостерігати, порівнювати, бачити потрібні об’єкти, знаходити приклади взаємозв’язку різних організмів між собою та з умовами навколишнього середовища, формують уявлення про природні екологічні системи.Кожна екскурсія дає добрий матеріал для виховання естетичних почуттів, діалектичного розуміння екологічних зв’язків і цілісності природних компонентів. Екскурсії навчають не тільки спостерігати за природою, а й проводити дослідну роботу. У навчальній дослідній діяльності виділяю кілька етапів:

Вибір теми дослідження.

Накопичення попередніх даних про обєкт дслідження та методи роботи.

Визначення послідовності роботи, складання плану, планування експериментів.

Вибір необхідного обладнання, створення умов для досягнення мети.

Виконання роботи.

Аналіз результатів та формулювання висновків.

Написання звіту, літературне оформлення роботи.

Отримані практичні навички перебування в природних умовах, дають унікальну можливість відчувати свою причетність до землі, на якій живемо, вчимося дбайливому ставленню до природи, а також розумному природокористуванню.Дослідницька робота є своєрідною формою наочногопідтвердження теоретичного положення екологічного курсу. Це дає широкий простір для використання засобів розвитку творчих здібностей, розширює світогляд школярів, формує в них життєво необхідних компетнцій та пізнавальних особливостей дітей. В законі про освіту прописано: «Академічна свобода - самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, вільного оприлюднення і використання результатів наукових досліджень з урахуванням обмежень, установлених законом».

Постійно використовую таку форму екологічного виховання як екологічні акції та конкурси.Така форма роботи допомагає формувати активну життєву позицію, розвивати екологічну свідомість, виховувати почуття колективізму.

Світ природи ніби розкриває перед нами свої таємниці. Школярі це фотографують.

Фото матеріал використовуємо на уроках. Сучасна мультимедійна презентація - це один з інструментів, що дозволяє одночасно задіяти графічну текстову й аудіовізуальну інформацію. Це дозволяє донести інформацію максимально наочно  та подати у формі, що легко сприймається учнями.

Отже, від успішного здійснення екологічної освіти, екологічного мислення залежить наше майбутнє, майбтнє наших дітей, та з рештою майбутнє нашої держави.

Література.

1.     Біологічний словник. / редколегія. 2-е вид. К. Головна редакція УРЕ. 1986.680 стор.,іл.

2.      Топачевський А.О. Майстерня флори: Наук.- худож. Кн.: Для серед. і ст. шк. віку / Худож. І.О. Комяхова. – К.: Веселка, 1988. – 135 с.: іл.

3.     Ігнатюк О.А. Основні екологічні принципи та концепції: Навч. Посіб. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. – 268 с.

4.     Вербицька З. Еколого-натуралістичний гурток. – Тернопіль-Харків: Видавництво «Ранок». 2009.-112с.

5.     Науково-методичний журнал «Біологія»-01660. Видавнича група «Основа» №11. Квітень 2012 р.

Далі

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Unknown січня 31, 2018 1 Комент.

Проблема екологічної грамотності в Україні є надзвичайно актуальною і має велике значення для сьогодення та майбутнього.

        Однією з глобальних проблем людства є екологічна проблема. Нажаль, з кожним роком вона активно прогресує. Таким чином, перед суспільством постає потреба у створенні нових стратегій, де людство буде гармоніювати з навколишнім середовищем і де людина буде чітко усвідомлювати своє місце в природі.

Стрімке поширення екологічних проблем є приводом для того, щоб підняти екологічну освіту на вищий рівень. Адже екологічна освіта й екологічне виховання  відіграють важливу роль і є пріоритетним напрямком в навчально-виховному процесі.

Досліджуючи дане питання, хотілося б зазначити, що розвиток екологічної освіти почав активно розвиватися після Конференції ООН з питання навколишнього середовища і розвитку , що проходила в Ріо-де-Женейро у 1991 році, де йшлося про необхідність розгляду екологічного питання найбільш ефективним чином за участю всіх зацікавлених громадян – на відповідному рівні [1]. Відтоді, в світі почали популяризувати екологічну освіту шляхом створення різноманітних гуртків, курсів екологічного напрямку.

 Провідним принципом екологічної освіти і виховання є принцип: мислити глобально – діяти локально.

Розвиток екологічної освіти в Україні також зазнає змін, і в позитивну сторону. Фундаментом для вирішення цієї важливої для держави теми стає Концепція екологічної освіти в Україні. В якій йдеться про те, що екологічна освіта повинна охоплювати всі вікові, професійні та соціальні версти населення, і ґрунтуватися на таких принципах: системність і безперервність, що забезпечують умови формування екологічної культури між окремими ланками освіти, єдність формальної і неформальної освіти; орієнтацію на ідею цілісності природи; міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення, що передбачає логічне поєднання й поглиблення системних природних знань; взаємозв’язок краєзнавства, національного і глобального мислення, що сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях; конкретність та об’єктивність знань, умінь та навичок; поєднання високопрофесійних екологічних знань з високоморальними цінностями [5].

З вищезазначеного, ми можемо зробити висновок про те, що школа є головною ланкою, яка повинна сформувати в підростаючого покоління високий рівень екологічної грамотності та екологічної свідомості. Саме від цього і буде залежати майбутнє України і планети загалом.

Для того, щоб розвивати екологічну грамотність в державі потрібно повністю переорієнтувати екологічне навчання й екологічне виховання в єдине ціле, де будуть чітко прослідковуватися взаємозв’язки людини з природою, або ж стратегію сталого розвитку. Сталий розвиток є новим принципом людського спільного життя: майбутні покоління повинні мати ті ж самі ресурсні можливості, що мають і нині існуючі [5].

Екологічна грамотність й екологічне виховання формують високий рівень екологічної культури, який передбачає уміння гідно оцінити кожен фрагмент природи як частину глобального світу. За таких умов спостерігаємо цілісність світу людини і людини в світі.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов'язаних складових:

-       екологічні знання;

-       екологічне мислення;

-       екологічна діяльність.

Накопичення екологічних знань передбачає: дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи; оволодіння знаннями про екологічну ситуацію в Україні; оволодіння знаннями про охорону рослин та тварин місцевості [3].

Становлення екологічного мислення формується:  утвердження власної позиції у класі, школі, за допомогою конкретних дій, пов'язаних з екологією, переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв’язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Екологічна діяльність включає: навчально - дослідницьку діяльність; природоохоронну діяльність; навчально-просвітницьку діяльність. Запропоновані напрямки екологічної діяльності сприяють упровадженню неперервної екологічної освіти, формуванню наукового світогляду, викликають стійке бажання подолати екологічні проблеми, активізують участь у природоохоронному русі; змушують школярів уважно придивлятися до того, що відбувається навколо [3].

Прояви впровадження сталого розвитку прослідкувуються в змісті оновленої навчальної програми з географії. Позитивним є те, що дана програма покликана формувати в учнів екологічної компетентності через зміст географічної освіти.

 В ході вивчення шкільної географії, ми бачимо, що навколишнє середовище є провідним у вивченні питань екологічного напрямку. Але повне бачення екологічної картини і повне формування в учнів екологічної свідомості можливе при вивченні екологічних питань в комплексі з іншими науками. Вчитель географії повинен навчити дітей бачити й відчувати природу, сприймати її гармонію, адекватно оцінювати прекрасне й творити його навколо себе і в собі.

Пріоритетною метою вивчення географії в основній школі є формування у школярів географічної картини світу. Загальноосвітня цінність географії полягає у формуванні світоглядного розуміння природи Землі, її географічної оболонки як природного та природно-техногенного середовища, у якому існує людина. Шкільна географічна освіта спрямована на формування в учнів просторового уявлення про земну поверхню та розвиток умінь усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних та екологічних подіях, що відбуваються у державі та світі [2].

На уроках географії відбувається формування і розвиток в учнів моральних норм і звичок поведінки в навколишньому середовищі, ціннісних орієнтацій, виховання почуття відповідальності за навколишнє середовище і необхідність раціонального господарювання. Цьому сприяє вивчення проблем раціонального використання природних ресурсів, основ природокористування, перетворення природи нашої країни [2].

Робота з учнями має бути цілеспрямованою, учні повинні чітко розуміти, для чого вони виконують те чи інше завдання та яким має бути результат.                 Доцільно здійснювати екологічне виховання на основі екскурсій, години спілкування на природі в процесі ведення дискусій, евристичних бесід та під час проведення екологічних акцій.         

При вивчені тем з географії, ми бачимо, що учні не лише отримують знання про Землю, а й вчяться бути господарями землі, дбати про неї, оберігати. Недарма, про це в своїх працях писав видатний український педагог В.О.Сухомлинський: "Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівські бережливо ставитись до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодії з природою"[4].

Отже, формування в учнів екологічної грамотності є важливою складовою екологічної освіти в Україні. І починати її формувати потрібно з дитинства. Вчитель повинен зацікавлювати учнів, прививати любов до природи, вчити знаходити взаємозв’язок людини з природою. 

 Висновок можна зробити висловом Чарльза Дарвіна: «Людина мусить постійно спілкуватися з природою, інакше вона буде бідніти емоційно, слабнути інтелектуально, а зрештою - деградувати морально».

БІБЛІОГРАФІЯ

1.     Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку ООН : міжнародний документ від 14.06.1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.un.org/ru/documents/decl_conv/ declarations/riodecl.shtml

2.     Навчальна програма з географії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/educational_programs/1349869088/

3.     Сапон С.Г. Роль «Екошколи» у вихованні екологічної культури школяра. Методичний посібник /Сапон С.Г. – Вінниця: ММК, 2016. 114 с. – Режим доступу: http://dorobok.edu.vn.ua

4.     Сухомлинский В.А. Об умственном воспитании / В.А. Сухомлинский / Сост. М.И. Мухин. – К., 1983. – 206 с.

5.     Шумілова А. В. Формування екологічної свідомості школярів екологоосвітніми заходами НПП "Слобожанський" /А. В. Шумілова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Екологія. - 2015.

Далі

РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ У ФОРМУВАННІ В УЧНІВ ЗНАНЬ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

РОЛЬ ВЧИТЕЛЯ У ФОРМУВАННІ В УЧНІВ ЗНАНЬ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Unknown січня 31, 2018 2 Комент.

Збереження здоров'я дитини - головне завдання дорослих людей, що оточують її: батьків, педагогів та інших працівників школи, в якій дитина навчається.  

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція погіршення здоров’я підростаючого покоління. За даними Міністерства охорони здоров’я, 90% дітей та учнів загальноосвітніх шкіл мають відхилення у стані здоров’я.                                                       Причинами такого стану є екологічна ситуація в країні, несприятливе соціокультурне середовище, економічні проблеми, що погіршують стан духовного (наявність позитивного ідеалу у відповідності до національних та духовних традицій, працелюбність, доброчинність, відчуття прекрасного у житті, природі, мистецтві), психічного (наявність адекватних позитивних емоцій, відсутність шкідливих звичок), соціального (сформована громадська відповідальність, доброзичливість у ставленні до людей, самовиховання) й фізичного (правильне функціонування всіх систем організму, позитивне ставлення до власного здоров’я, прагнення до фізичної досконалості та загальної фізичної працездатності, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування) розвитку підростаючого покоління. Педіатри та соціологи відмічають, що перший період погіршення здоров’я спостерігається в шкільному віці. Практика доводить, що розв’язати цю проблему лише суто медичними засобами неможливо – потрібні педагогічні засоби. У зв’язку з цим, основний тягар її розв’язання лягає на школу, адже саме тут формується світогляд дитини. Тому формування культури здоров’я, ціннісного ставлення до власного здоров’я, навичок здорового способу життя повинно починатися з шкільного віку . Збереження здоров’я пов’язане із специфічними умовами життєдіяльності (зростання інформаційного навантаження, широке використання комп’ютерних мереж), з місцевими звичаями, традиціями регіону, культурною спадщиною як у малому середовищі, так і в суспільстві загалом. Здоров’я дітей і підлітків багато в чому залежить від навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах. Тому, щоб зберегти та покращити фізичне, психічне, соціальне та духовне здоров’я , школа має створити середовище, сприятливе для всебічного розвитку дітей, навчити учнів піклуватись і дбати про нього. Проблема збереження і зміцнення здоров’я все більше привертає увагу науковців, предметом дослідження яких є різноманітні її аспекти: формування цінностей здорового способу життя , формування здорового способу життя  школярів у виховній роботі ; формування культури здоров’я школярів; підготовка майбутніх учителів до виховання в учнів спрямованості на здоровий спосіб життя; формування готовності студентів педагогічних ВНЗ до здійснення здоров’язберігаючого навчання школярів  тощо. Сучасна школа повинна стати джерелом виховання у школярів високої культури, орієнтувати їх на загальнолюдські цінності, найважливішою з яких є здоров’я. Знання про здоровий спосіб життя як важливий елемент всебічного виховання учнів та підготовки їх до життя відіграє головну роль у вирішенні проблеми охорони здоров’я підростаючого покоління . Вивчення навчального курсу «Основи здоров’я» в школі спрямоване на формування компетентності зі збереження здоров’я учнів на основі засвоєння знань про здоров’я, оволодіння життєвими навичками здорового способу життя, безпечної поведінки в навколишньому середовищі . Розв’язання завдань навчального предмета «Основи здоров’я» потребує підготовки майбутнього вчителя у вищій педагогічній школі, який здатний не лише навчати та виховувати школярів, а й формувати їхню культуру здоров’я, тобто ціннісне ставлення до власного здоров’я . Таким чином, проблема формування в учнів здоров’язбережувальної компетентності вимагає від майбутнього педагога врахування стану здоров’я вихованців, постійного мотивування школярів до здорового способу життя, здійснення диференційованого підходу до дітей у процесі навчання, використання інтерактивних технологій у навчально-виховному процесі, переважання практичних методів навчання, забезпечення співпраці сім’ї, школи і громадськості, систематичного здійснення моніторингу за процесом навчання.

Література

 1. Бабич В.І. Актуальні питання підготовки майбутніх учителів основ здоров’я до позакласної роботи з учнями основної школи / В.І.Бабич, В.О.Зайцев // Вісник ЛНУ імені Т.Шевченка. – 2010 №8(195). – С.13-17.                                                                                                                                             2. Бушка С.Б. Актуальність формування професійної відповідальності майбутніх учителів основ здоров’я / С.Б.Бушка, В.І.Бабич // Вісник ЛНУ імені Т.Шевченка. – 2010. - №8(195). – С.18-22.

Далі