КРАЄЗНАВЧА РОБОТА ТА ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В ШКІЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ

КРАЄЗНАВЧА РОБОТА ТА ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В ШКІЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ

Unknown лютого 01, 2018 1 Комент.

Як через друковане слово навчити дитину жити інтересами рідного народу, власної держави.

Сьогодні, коли на помежів’ї двох держав – України і Росії, розгорнулась кровопролитна боротьба,  коли вирішується доля територіальної цілісності і незалежності України, актуальною темою сьогодення є патріотичне виховання підростаючого покоління.

Існують різні суперечливі трактування перебігу подій на Сході України. Одні підтримують Росію, ЛНР та ДНР, російську мову.  А інші стають в перші ряди боротьби за свою батьківщину - Україну, за українську мову, її культуру.

Як стати дитині на праведний шлях, повинні вчити ми педагоги, адже в кожній сім’ї свої погляди на життя та пристосування до нього.

В наш час діти мало, або й зовсім не читають книги. В сім’ях зникає культ книги.  А з телебачення та Інтернету діти черпають і негативне.  Тож головною метою моєї роботи, як шкільного бібліотекаря є: формування особистості на грунті, культури та традицій народу.

Працюю за таким напрямками:

Ø Формування знань про історію держави, державних символів;

Ø Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

Ø Формування знань про людство;

Ø Формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

Ø Краєзнавство;

Ø Ознайомлення з явищами суспільного життя.

         Але, на жаль, в наш складний час шкільна бібліотека мало поповнюється літературою. Хотілося б дати в руки дитині сучасну українську літературу, ті твори, які вивчаються за програмою, або історичну, науково-популярну та художню літературу, яка б  виховувала любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, рідного слова та державної мови, побуту, культурних особливостей та етносу українського народу та інших національностей які живуть поруч. Діти, та й декотрі батьки, мають незначний досвід. Для цього нам потрібно активно розвивати почуття обов’язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

         В тісній співпрації бібліотеки з вчителями-предметниками, класними керівниками та педагогом-організаторм, ми проводимо уроки-мужності, зустрічі з цікавими людьми та інші виховні заходи, на  яких учнівська молодь з уст односельців, свідків подій та самих учасників, можуть почути про події минулих років. Це і тема Великої Вітчизняної війни, визволення України та рідного села Велика Виска від німецько-фашистських загарбників, подвигом односельців під час Чорнобильської катастрофи, Майдану, АТО, вшанування воїнів-інтернаціоналістів.

         Шкільна бібліотека Великовисківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів працює згідно плану виховної роботи школи, Але я приділяю особливо велику увагу патріотичному вихованню та краєзнавчій роботі.

Мета краєзнавчої роботи: пошук, збереження і надання користувачам інформації, про рідний край.

         У моїй бібліотеці  є постійно діючі виставки матеріалів про Україну «Звешся величаво - Україною». Так, як в бібліотеці не має достатньо нових видань,  пропоную користуватися матеріалами,  які  були надруковані на сторінках районної газети «Маловисківські вісті» та іншої періодики  нашої області та  Інтернету.  Зібравши чимало матеріалів з періодичної преси оформила папки на такі теми: «Кривавий шлях знищення народу» - про

винищення української нації трьома голодоморами і репресіями. Про всі нечувані злочини, вчинені більшовицькою імперською Москвою проти українського народу – Крути. Зібрані матеріали про Чорнобиль, партизанський рух, Афганістан, минуле нашої Маловисківщини, літературу рідного краю, «Єлисаветград – колиска театральних корифеїв».

Щоб діти знали історію свого краю оформила стенд «Золотий Кіровоградський краю, Батьківщини частка степова!» На її поличках відвідувачі можуть почитати літературу та В тематичних папках «Історія Єлисаветградського повіту», «Літопис краю, який творили земляки»,

«Маловисківщини в роки війни», ознайомитись з історією Кіровоградської області та Маловисківського району. Також літературою рідного краю. Є подарункова література з дарчими підписами від колишніх випускників школи – Леоніда Тендюка та Віктора Погрібного.

Пам’ять нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фотографій, з тих речей, які зберігають люди старшого покоління

         Особисто зустрічаюсь з цікавими людьми, свідками подій , записую розповіді та спогади, ці матеріали потім друкуються на сторінках районної газети. Це інтерв’ю з учасниками Афганської війни, АТО.

         Через газету презентую прочитати ту чи іншу книгу. Наприклад: «АД 242» про пекло Донецького аеропорту, адже в цій унікальній книзі є спогади нашого учня школи, «кіборга» з позивним «Халк».

До ювілею незалежності в районці друкувалась моя стаття «Як великовищани відвойовують незалежність». В обласній газеті «Народне слово» про колишніх випускників школи «Обличчя школи створює той, хто з неї вийшов».

                  Виховання національно свідомої особистості, патріота своєї держави не можливо без любові до рідного слова.

         В бібліотеці створена постійно діюча викладка літератури «Ми з того роду, що любить свою мову та свободу». Тут розташовані сучасні видання словників та довідників з української мови. З Інтернету вибрала матеріали де пояснюється  як правильно розмовляти українською літературною мовою, а не суржиком. Як правильно ставити наголос в словах, пояснення нових слів які так стрімко входять в нашу мову. Виготовляю брошури та буклети, які відвідувачі бібліотеки можуть взяти з собою.

         Для учнів влаштовую мовні викладки, проводжу вікторини, демонструю презентації. З вчителями предметниками проводимо години державності, години національної свідомості, мовні вікторини, літературні посиденьки.  Стимулюю інтерес до активного читання творів рідною мовою. Проводжу сучасні різноманітні форми роботи з використанням поезії та прози класиків та нововведених творів.  Сприяю підвищенню інтересу до золотого запасу слова, мудрості поколінь, Допомагаю дітям пізнати глибину думки, засвоїти розмаїття навколишнього світу.

Навчаючи дітей любові до рідної мови, наголошую на те, щоб вони були толерантними, також шанували мову людей інших національностей, які проживають на території України. Як казав Тарас Шевченко: «І свого не цурайтесь, і чужого навчайтесь». Адже серед росіян є також люди, які не хочуть війни. Згадаймо слова Симона Петлюри: «Не так страшні російські воші, як українські гниди»… Патріотизм потрібно виховувати не з ненависті до інших народів – а аз любові до свого.

         Проводжу годину краси «Від народної скарбниці відвертатись не годиться». На якій відвідувачі бібліотеки знайомляться з витворами народного мистецтва – роботами своїх односельчан  та ровесників.  Це і вишивки, макраме, вироби з бісеру та інше. В кожній творчій роботі вони бачать традиції попередніх поколінь, прагнуть і самі освоювати нове та підніматись до вершин досконалості. Отже так ми разом поглиблюємо знання про звичаї та обряди українського народу. Також зібрала чимало матеріалів з народознавства, релігійних і народних свят.

         Готуючи виставку з певної теми використовую державну символіку: жовто-блакитні кольори та стрічки, вишиванки. Ікебани, з колосками та калиною, доцільно прикрашають будь-яку виставку. Штучні квітки маків, ромашок, волошок, жовті і блакитні квіточки завжди доповнюють зміст викладки героїко-патріотичного змісту. Пам'ять нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фотографій, з тих речей, які зберігають люди старшого покоління. Діти з зацікавленістю розглядають такі виставки та різноманітні речі, які дають покористувати наші односельці.

Життя не стоїть на місці. І ми повинні крокувати вперед. Намагатися відходити від шаблонів, навчити дитину мислити творчо й діяти самостійно. Щоб життя було цікавішим, його потрібно урізноманітнювати.

Тому я поставили собі важливе завдання, яке стоїть сьогодні перед суспільством – відродження духовності, як окремого громадянина, так і народу в цілому. Адже діти мають знати історію, традиції і звичаї свого народу, своєї малої батьківщини. Тільки така духовно багата людина зможе побудувати дійсно квітучу, могутню державу, в якій будуть гармонійно представлені всі аспекти розвитку сучасної України. А любов до свого краю, гордість за нього, за його історію, оптимізм і надія на краще майбутнє. Потрібно з малечку запалити дітям  іскорку прагнення до всього прекрасного, світлого, чистого.

Далі

ІСТОРИКО – КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ГРОМАДЯНСЬКОГО ТА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ІСТОРИКО – КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ГРОМАДЯНСЬКОГО ТА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Unknown лютого 01, 2018 Комент.

"Пізнай свій край..., себе, свій рід, свій набрід, свою землю - і ти побачиш свій шлях у життя...* Григорій Сковорода

Виходячи з вислову Г.Сковороди можна сказати, що кожна людина має своє найдорожче місце на планеті – це та земля , де вона народилася і зростала. Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, потрібно вивчати його історію, мову, культуру. На мою думку  одним з пріоритетних напрямів патріотичного виховання молоді є краєзнавство. Краєзнавча робота посідає  важливе місце у вихованні патріотизму, національної свідомості, високої моральності. Ця  діяльність може перетворити достатньо рутинний навчально-виховний процес на творчу потребу, зробити урок, похід чи екскурсію цікавими і привабливими.

Надбання наших предків не повинно втратити свого значення. Минуле, сьогодення і майбутнє тісно пов'язані між собою. Історія дає нам можливість пізнати самих себе. Це не просто інформація про минуле і не довідник про те, що було, а захоплюючий процес пізнання себе і своїх предків. Історія показує нам, яке глибоке коріння має наше життя. Незнання минулого неминуче призведе до не розуміння сучасного і майбутнього. А пізнати давнину ми зможемо лише тоді, коли вивчимо історію рідного краю, нашої "малої" батьківщини. Саме з таких історій можна скласти, як із цеглинок, великий будинок історії нашої країни.[4]

Історико-краєзнавча робота в школі передбачає цілий арсенал ефективних методів і форм успішної навчально-виховної роботи:

-         залучення учнів до пошукової діяльності

-         етнографічні експедиції

-         робота з історичними документами, плакатами

-         оформлення міні-проектів

Завдяки вивченню, використанню місцевого історичного матеріалу учні мають змогу вийти за межі підручників, відчути історичні події, осмислити історичні процеси, «доторкнутися до історії»[3]

Основними напрямами краєзнавчої роботи з патріотичного виховання є:

- формування національної свідомості;

- культивування кращих рис української ментальності –  працелюбності, зберігання історії та культури держави;

- виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, турбота про піднесення її престижу;

- шанування сімейних, релігійних, громадських звичаїв, традицій, обрядів та історії українського народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника і спадкоємця;

- повага до пам’яті пращурів, до батьків, членів родини;

- формування готовності до творчої праці на благо людей, героїчного подвигу в ім’я процвітання держави;

- формування об’єктивних уявлень про історію розвитку суспільства , його минуле та сучасність;

- виховання громадсько-патріотичного обов’язку перед родиною, народом , країною, суспільством;

- вироблення етики міжнаціональних стосунків, гуманності, толерантного ставлення до культури інших людей. [2]

Саме такі напрямки лягають в основу побудови краєзнавчої роботи нашої школи. Аби досягти поставленої мети і привити любов дітей до краєзнавства ми організовуємо цікаві екскурсії та поїздки до музеїв та визначних місць Кіровоградщини та свого населеного пункту. Основну роботу з вивчення історії рідного краю здійснюють саме музеї, які здійснюють активну виставкову діяльність, представляючи численні пам’ятки з історії рідного краю, проводять археологічні експедиційно-пошукові роботи.

Для вчителів історії важливо при розробці своїх уроків активно залучати музейні експонати, особливо при вивчені тем з історії рідного краю. Для найбільш повного загального розуміння дітьми історичних процесів доцільно проводити уроки – екскурсії на базі музеїв. При вивчені теми «Українське село та місто у 18-19 ст.» в 5 класі ми зробили екскурсію до нашого шкільного музею, де діти наглядно могли ознайомитися з побутом українців того часу. А щоб сформувати уявлення про історію як єдине ціле, в якому всі елементи перебувають в тісному взаємозв’язку нами регулярно здійснюються тематичні екскурсії до музеїв Кіровоградщини: Кіровоградський обласний краєзнавчий музей, Державний заповідник-музей І.К. Тобілевича Хутір Надія, музей військово-морського флоту с. Велика Северинка і т.д.

При організації екскурсії вчителю необхідно:

•      уважно вивчити об'єкт екскурсії;

•      вичленити проблемні питання, дати завдання учням;

•      указати основні та додаткові джерела інформації;

•      намітити маршрут екскурсії;

•      указати приблизний перелік обладнання, необхідного для екскурсії, дату та місце її проведення;

•      нагадати правила безпеки, яких потрібно дотримуватись під час екскурсії;

•      розподілити учнів класу (класів) на підгрупи та дати їм конкретні доручення

Обов'язковим компонентом навчальної екскурсії є перевірка досягнень її мети та результатів.

У час розбудови української незалежної держави чи не найважливішу роль відіграють завдання формування національної самосвідомості та історичної пам’яті українського народу. В їх реалізації суттєвим чинником виступає історичне краєзнавство, вивчення рідного краю, яке виконує відповідальні науково-пізнавальні та виховні функції. Знання рідного краю духовно збагачує, виховує нездоланну відданість Вітчизні, вчить шанувати свій народ та інші народи, що здавна пліч-о-пліч жили і працювали в Україні.

Спираючись на досвід минулого, важливо піднести роль краєзнавства як науки, зробити правдиву переоцінку набутої віками величезної спадщини.[2]

Список літератури

1.                Кушнір Л., Гомля Л.Витоки педагогічної майстерності. - 2012. - Випуск 10. - С.166-169.

2.                Фінін Г.І.,ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ГРОМАДЯНСЬКОГО ТА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ  

3.                Демідієнко О.Я. Основи краєзнавства./ О.Я. Демідієнко,  О.М. Іонова,  В.І. Кузнецова. – К., 2001.

4.                КУЛЬТУРОЛОГІЯ / ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО -УРИВАЛКІН О.М.

5.                Спільна ідентичність громадян України: підгрунтя, виклики, шляхи формування // Національна безпека і оборона. – 2007. - № 9 (93). – С. 15 – 27

Далі

ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧІ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ СЬОГОДЕННЯ..

ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧІ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ СЬОГОДЕННЯ..

Unknown січня 31, 2018 6 Комент.

Засвоєння учнями історії України приносить користь лише тоді, коли вони усвідомлюють нерозривність історичного періоду країни та рідного краю. Історичне краєзнавство – це ключ не лише до розуміння  предмету, а й до виховання свідомого патріота України

В.О.Сухомлинський сказав: «Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується». Одним із основних завдань виховання дітей в Українській системі освіти є безумовно патріотичне виховання. А виховати патріота можна лише тоді, коли виховується дбайливе ставлення до рідної землі, краю де народився і виріс. Любити по-справжньому рідний край можна лише тоді, коли знаєш про нього:  його історію, мову, звичаї, традиції.

Історичне краєзнавство є одним з напрямів краєзнавства, що акцентує увагу на вивченні та популяризації історичних подій, матеріалізованих в пам’ятках історії та культури даного регіону (міста, села) та видатних історичних постатей даної місцевості та є одним з ефективних механізмів формування історичної пам’яті Українського народу.

Краєзнавство в Україні виникло на початку позаминулого століття. Видатні історики ХІХ ст. створили досить багату краєзнавчу спадщину. Здавалося б цього достатньо, але бажання знати більше, цікавість до історичного минулого своєї малої батьківщини  спонукає й сьогодні досліджувати та розширювати знання історії рідного краю.

Довгий час вивчення історії Маловисківщини обмежувалось невеликими відомостями радянської «Історії міст і сіл України». Та  починаючи з 1992 року було видано невелику книжечку про історію Малої Виски (автор Перебийніс Г.М.). Я пам’ятаю цю першу презентацію, яка проходила в приміщенні Маловисківської районної ради, схвальні відгуки присутніх та особисту радість за можливість більше дізнатись про історію краю. Ця невелика книжечка стала практично першим підручником з історії нашого краю, незамінним помічником на уроках історії. В 2000 році вийшло в світ нове видання історико-краєзнавчого нарису  «Мала Виска» того ж автора, доповнене і перероблене. Завдяки десятилітній праці Г.М. Перебийноса та Г.О. Красного вийшла ще одна книга, на допомогу вивченню історії краю, «Маловисківщина у роки Великої Вітчизняної Війни 1941 – 1945 років». А незабаром починають виходити невеликі збірки і книги про історію окремих сіл району. На мою думку серед найбільш вдалих історико-краєзнавчих видань району є книга «Злинка: від витоків до сьогодення» автора О.В. Голованової, другого видання 2014 року. Гадаю, що матеріал книги корисний не лише для жителів Злинки, адже багато цікавого матеріалу про період початку ХХ ст., голодомору 1932-1933 років та років війни 1941- 1945 років можна використовувати під час вивчення тем з історії рідного краю на уроках історії та позакласних заходах. Цікавість учнів до історичного минулого краю виховується також і залученням учнів до пошукової та дослідницької роботи, адже найкращий результат – це результат власної праці. Вміло мотивована робота приносить свої результати, адже серед учнів є такі, які хотіли б також залишити по собі слід, та ще й такий, щоб нащадки не намагались його затоптати. Кожен населений пункт має якісь історичні таємниці, неповторні риси, головне допомогти школярам розкрити їх і дослідити.

У своїй роботі я особисто спонукаю учнів не боятись невідомого, сміливіше заглядати до першоджерел, аналізувти і порівнювати. Починаючи з 5 класу навчаю берегти свою історичну спадщину, як то сімейні реліквії, фотоальбоми, рідкісні речі. Вважаю, що любов до родини і своїх власних сімейних традицій стане джерелом любові до краю вцілому. 

Далі

КРАЄЗНАВСТВО – БЕЗЦІННА СКАРБНИЦЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ НАРОДУ

КРАЄЗНАВСТВО – БЕЗЦІННА СКАРБНИЦЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ НАРОДУ

Unknown січня 31, 2018 5 Комент.

Краєзнавство є безцінною  скарбницею збереження  історичного досвіду багатьох поколінь та своєрідним містком, який зв’язує  минуле з сучасним і прийдешнім.

Змінюються часи, епохи, люди ... Але вічним залишається прагнення людини до добра, любові, світла, краси, істини. Найбільше щастя для школи і батьків - виростити здорових і високоморальних дітей.

Реформування системи освіти в Україні нині набуло глобального характеру. Оновлено цілі та завдання освіти, які закріплено в Державних стандартах  базової та повної середньої освіти, що мають за мету формування в учнів ідентичності та почуття власної гідності в результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу.

Одним із  основних завдань школи на сучасному етапі є формування свідомого громадянина, патріота і професіонала. Патріотизм – це глибинне усвідомлення індивідом своєї єдності з Батьківщиною як окремою духовною, суспільно-політичною, економічною, культурною, територіальною цілісністю. З усебічного вивчення під керівництвом учителя природних, соціально-економічних та історичних умов рідного краю (села, району, міста, області, школи), тобто з краєзнавства, починається українознавство. Важлива  роль в цьому відводиться  вихованню історією, зокрема засобами історичного краєзнавства, яке виконує не лише науково – пізнавальні, а й виховні функції. Одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, – своєї “малої батьківщини”, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, фольклору, любові до рідної природи. Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. Місцевий матеріал, з одного боку,-  засіб активізації  пізнавальної діяльності учнів  і конкретизації  загальноісторичних подій, а з іншого, - частина системи знань з вітчизняної історії. Цілеспрямоване вивчення історії рідного краю як невід’ємної частини історії країни, допомагає вчителеві пов’язувати навчання з життям, виховувати на прикладі життя батьків, славних земляків - героїв війни і праці, готувати молодь до трудової діяльності, готовності захищати Батьківщину.

У зв’язку з цим одним з пріоритетних напрямів патріотичного виховання молоді у Копанській загальноосвітній школі є краєзнавство. Важливість і значення краєзнавчої роботи важко переоцінити. Краєзнавство має великі виховні можливості, розширює і поглиблює пізнання, сприяє фізичному розвитку, збагачує спілкування, закладає основи прикладних навичок, необхідних в повсякденному житті.  Сучасна  якісна  шкільна  освіта  неможлива  без  дослідницької  роботи  учнів. Важливою  ланкою  в  дослідницькій  роботі  є   історичне краєзнавство, зокрема   краєзнавчо  -  пошукова  робота.

Вчитель разом з учнями приймали участь у районних проектах «Герої серед нас», де досліджували відомості про учасників АТО, «Памятки культури та історії рідного краю», у якому вивчали історію сільської церкви, тощо. Краєзнавча робота дає найбільший педагогічний ефект тоді, коли вчитель   не обмежується  передачею готових відомостей, а організовує  учнів  на самостійний пошук краєзнавчих знань. Цим  забезпечуються широкі можливості  для самостійної діяльності учнів, пошуку, дослідження і навіть відкриття.

У процесі краєзнавчої роботи учні самостійно засвоюють матеріал, відпрацьовують вміння та розширюють загальноосвітні знання. Успішні результати краєзнавчої роботи суттєво залежать від того, на скільки сам вчитель-краєзнавець зможе зацікавити учнів.

Краєзнавча робота проводиться на уроках та  в позакласній роботі. Багатогранна  позаурочна історико-краєзнавча робота та її тісний зв’язок з навчальним процесом  створюють  умови для широкого застосування  знань та вмінь, отриманих від учнів на екскурсіях, у походах та експедиціях, під час вивчення  нового  матеріалу, а  також для  встановлення  міжкурсових і міжпредметних  зв’язків. Всі найвидатніші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди має грунтуватися насамперед на культурно-історичних цінностях своєї нації, а вже пізніше відбувається знайомство з традиціями інших народів.

Школа – це освітній і культурний центр не лише навчально-виховної, а й краєзнавчо-дослідницької роботи в кожному населеному пункті.  Центром відродження духовної культури села Копанки став шкільний краєзнавчий музей. В його основу була покладена система національного виховання з урахуванням вікових особливостей учнів, що включає такі компоненти як рідна мова, родовід своєї сім’ї, етногенез української нації, етнографія, історія, природознавство рідного краю, український фольклор і національне мистецтво, народний календар і національно-релігійні традиції, родинно-побутові звичаї і обряди, народну медицину і метеорологію та чимало інших аспектів.

Краєзнавство всебічно розвиває світогляд учнів, прищеплює їм навички дивитися на світ очима дослідника. Завдяки краєзнавчим спостереженням відбувається активне засвоєння учнями навчального матеріалу і набуття ними навичок, необхідних у житті. Краєзнавчий принцип дає можливість будувати роботу в гуртку за дидактичним правилом — від відомого до невідомого. Багатогранне і різноманітне життя рідного краю дає невичерпний цікавий наочний матеріал для навчання і виховання дітей, допомагає поєднувати теорію з практикою. Значна роль у навчально-виховній діяльності належить творчо-пошуковій роботі та написанню дослідницьких робіт.

Шкільне краєзнавство виконує двоєдине завдання: по перше, сприяє всебічному вивченню історії рідного краю; по друге, допомагає використати історико – краєзнавчий матеріал в навчально – виховному процесі. Краєзнавство вчить людей любити не тільки свої рідні місця, а й знати про них, привчає їх цікавитися історією, мистецтвом, літературою, підвищувати свій культурний рівень. Виховувати і навчати дітей треба так, щоб вони усвідомлювали себе з одного боку – дітьми своїх батьків, внуками і правнуками своїх предків, а з іншого боку – дітьми своєї країни. Бо людина лише тоді стає активним членом нації, коли чітко знає, хто вона, з якого роду, коли дійсно знає свій народ, його історичну долю, його колію в історичному житті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Тронько П.П. Краєзнавство України: здобутки й проблеми. З виступу на ІІІ з’їзді  Всеукраїнської спілки краєзнавців. Історія та правознавство.- 2004.-№ 13-14.

2. Тронько П.П. Краєзнавство на межі тисячоліть.- Ж. Краєзнавство, №  1-2. -2000.

3. Трубачов С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної  діяльності учнів. Рідна школа.- 2001.- № 1.

4. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика  науково-дослідницької діяльності. – К.: Знання – Прес, 2002.

Далі

ЖИВА ІСТОРІЯ: МЕТОД «УСНОЇ ІСТОРІЇ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ

ЖИВА ІСТОРІЯ: МЕТОД «УСНОЇ ІСТОРІЇ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ

Unknown січня 31, 2018 5 Комент.

В роботі висвітлюється спектр застосування методу усної історії,  який є досить широким і включає в себе всі гуманітарні дисципліни. Одна з можливостей його використання – це трактування великих історичних подій як взаємопов’язаних і аналіз їхнього впливу на життя звичайних людей

У сучасних умовах  вивчення  вітчизняної історії можна використати  новітні  дослідницькі технології.  Однією із них є «усна історія» як новий синтезований напрям  історичних досліджень.  Термін « усна історія» був запроваджений ще Барбе д´ Оревіллі (1852 р.), проте отримав поширення після робіт професора  Колумбійського університету Аллана Невінса.

Усна історія сьогодні не являється окремою дисципліною в процесі викладання історії, вона скоріше розглядається як дослідницька методика, яку застосовують для вивчення конкретного історичного феномену (наприклад, Голодомор чи Голокост), учасники й свідки якого до сих пір живі. Усна історія відноситься до методів які використовують у різноманітних дисциплінах. Ця міждисциплінарність дуже добре надається для використання усної історії в процесі навчання. Учні за допомогою цього метода невимушено й самостійно формують свій погляд на історичні події. Вони усвідомлюють, що поряд з «великою історією» (політична історія) існує й соціальна історія, тобто життя «звичайних людей» на фоні великих історичних подій.

Матеріали усних спогадів, розповідей, інтерв'ю можуть стати основою вашого дослідження. Під усною історією ми маємо на увазі спогади людей про їхнє життя, події, свідками яких вони були. Зараз ми маємо можливість записати спогади та­ких людей, почути їхній «живий голос», інтона­цію, особливі слова, тембр голосу тощо.

Під час організації пошукової та дослідниць­кої роботи особливе місце посідає формування у школярів критичного мислення.

. Виробленню цієї компетентності сприятимуть такі поради.

При зіставлянні інформації з різних джерел необхідно знати:

1) чим більше джерел інформації, тим повніши­ми є наші знання про предмет або події, особу;

2) проте інформація з різних джерел не завжди однозначно розкриває події, можуть існувати різні версії, думки про одну подію, особу, одне явище;

3) яка ж версія правильна?  Що відповідає дій­сності, а що її перекручує? Щоб відповісти на ці питання, треба зіставити джерела інфор­мації.

Як зіставляти джерела інформації:

1) уважно прочитайте текст джерел інформації;

2) визначте, яка історична подія, особа або яке явище є головною темою тексту,

3) установіть авторів джерел (Хто з них, на ваш погляд, міг точніше відобразити подію, що від­бувається, явище, описати особу? Чиїй думці можна довіряти більше і чому?);

4) визначте, за якими питаннями і положеннями ви будете порівнювати тексти джерел;

5) знайдіть у текстах, перечитавши їх ще раз, ті питання чи положення, що повторюються і в одному, і в другому джерелі. Саме цю інформацію можна вважати найбільш достовірною, такою, що відтворює реальний стан справ;

6) піддається сумніву інформація, що міститься лише в одному джерелі. Хоча різні відомості не завжди правдоподібні, вони можуть ство­рювати більш повну картину, висвітлювати подію, явище, особу з різних сторін;

 7) підбиваючи підсумки роботи, спробуйте досить чітко усвідомити, що є головним і найбільш достовірним в цій події, особі, явищі.

Дослідження « усної історії» відбувається за допомогою методу збирання, зберігання та інтерпретації голосів та спогадів людей груп та учасників подій минулого, результатом якого є створення усного джерела .

Під час створення усного історичного джерела важливо враховувати те, що:

 1.  Особливістю усного історичного джерела є те, що в ньому міститься подвійна інформація: фактологічна та оцінна.

2. Під час створення усного історичного джере­ла важливо враховувати ступінь причетності розповідача до подій, що вивчають.

3. Обов'язковою умовою для початку досліджен­ня є запис необхідних свідчень про людину-респондента, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові; рік народження; місце народження; професія; де і ким працював та протягом якого часу; адреса проживання.

Найбільш прийнятним та ефективним мето­дом збирання історичної інформації  вважається інтерв'ювання — усна форма спілкування, тобто бесіда, що відбуваєть­ся за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фікса­цією відповідей.

     Слід почи­нати роботу  з так званого попе­реднього інтерв'ю (його слід проводити за день-два до основної розмови).

 Крім цього, що під час проведення інтерв'ю існує небезпека суттєвого впливу дослідника на зміст відповідей та оцінювання респондентом подій минулого. Щоб цього не сталося, під час підготовки та інтерв'ю слід  врахувати  такі   методологічні  рекомендації:

•   заздалегідь ознайомити респондента з питан­нями, щоб він зміг пережити первинну емо­ційну оцінку, продумати свою відповідь;

•   задати емоційний фон розповіді про важли­вість завдання, змалювати можливу аудиторію читачів створюваного тексту так, щоб респон­дент був натхненний значущістю поставленого перед ним завданням і спробував максимально відповідати вимогам інтерв'юера;

•   скласти опитувальник таким чином, щоб пи­тання побічно перекривали одне одного і тим самим дозволяли перевірити ступінь щирості та об'єктивності розповіді респондента;

•   для опитування використовувати аудіотехніку, проте це не повинно бути нав'язливим. Найкраще підійде невеликий диктофон, щоб респондент не почувався скуто перед мікро­фоном чи камерою. Інакше він може бути не­щирим;

•   у ході бесіди ставити не навідні, а уточнювальні питання. Уникати нав'язування респонден­ту тих чи інших оцінок, але стежити, щоб кожний згаданий ним факт був зрозумілим і витлумаченим;

•   під час розшифрування запису обов'язково ви­робляти транскрибування, тобто позначати усі паузи, особливості реакції респондента, бук­вально відтворювати усі його слова і вирази, не піддаючи текст навіть граматичному реда­гуванню;

•   під час розшифрування запису зазначати дату запису, дату розшифрування, хто робив за­пис і розшифрування, прізвище, ім'я та по-батькові респондента, дату його народження та домашню адресу;

•   до аудіофайлу додати текстовий файл інтер­в'ю.

Завершальним етапом роботи має стати публі­кація спогадів респондента. Щоб отримані резуль­тати дослідної роботи було залучено у науковий обіг, існують поради щодо оформлення письмового варіанта усного історичного джерела, а саме:

•   слід записувати спогади від першої особи, сло­во в слово, нічого не пропускаючи і нічого не додаючи від себе, при цьому бажано записува­ти реакцію людини на запитання або будь-які її зауваження;

•   запам'ятовування та запис розповіді, зроб­лений   пізніше,   категорично   забороняється.

Вважається, що в такому випадку інформація буде неповною, а оцінки і судження автора спогадів перекрученими тим, хто записує;

•   не треба редагувати текст. Запис має відтворю­вати розповідь саме так, як його подав автор;

•   готовий запис розповіді треба надати на озна­йомлення респонденту для зауважень та уточ­нень;

•   розповідь можна записувати за допомогою ан­кети, але слід враховувати, що її створення вважається авторською роботою, і вимагає від дослідника професійного підходу до цього ме­тоду створення «усної історії» .

Таким чином, завдяки дослідженню усних історич­них джерел спільно твориться історія українського народу та формується його історична пам'ять.

Як показує досвід, застосування методу усної історії в шкільній практиці спрощує підхід до критичного вивчення новітнього періоду історії, дозволяє школярам на емоційному рівні займатися особистою долею конкретних людей з їхнього регіону і допомагає у такий спосіб встановити зв’язок з їхнім власним сьогоденням.

Переконаний, що сучасним українським вчителям разом зі своїми учнями, треба більш ефективно використовувати метод усної історії для вивчення питань недавнього минулого.

Література

1.Задорожна Л.В. Теоретичні основи дослідження « усної історії» українців.// Історія та правознавство № 11,2013р.

2.  Методичні рекомендації для збору матеріалів «усної історії» у свідків та учасників Другої світо­вої війни [Електронний ресурс]. — Режим доступу: euгорsyhisyhistori.wordpress/ com/2011/09/06

3.  Пастушенко Т. Метод усної історії та усно історич­ні дослідження в Україні / Тетяна Пастушенко // Історія України. — 2010. — № 17-18. — С. 10-15.

 4.  Вебер Д. Рассказанная «Память народа», или что такое метод устной истории / Давид Вебер [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www/pametnaroda/cz/page/index/title/oral-history-method?

  5.  Устная история. Как проводить интервью? [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: www/urokiistorii/ru/ taxonomy/term/458/2238

Далі