ЖИВА ІСТОРІЯ: МЕТОД «УСНОЇ ІСТОРІЇ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ

В роботі висвітлюється спектр застосування методу усної історії,  який є досить широким і включає в себе всі гуманітарні дисципліни. Одна з можливостей його використання – це трактування великих історичних подій як взаємопов’язаних і аналіз їхнього впливу на життя звичайних людей

У сучасних умовах  вивчення  вітчизняної історії можна використати  новітні  дослідницькі технології.  Однією із них є «усна історія» як новий синтезований напрям  історичних досліджень.  Термін « усна історія» був запроваджений ще Барбе д´ Оревіллі (1852 р.), проте отримав поширення після робіт професора  Колумбійського університету Аллана Невінса.

Усна історія сьогодні не являється окремою дисципліною в процесі викладання історії, вона скоріше розглядається як дослідницька методика, яку застосовують для вивчення конкретного історичного феномену (наприклад, Голодомор чи Голокост), учасники й свідки якого до сих пір живі. Усна історія відноситься до методів які використовують у різноманітних дисциплінах. Ця міждисциплінарність дуже добре надається для використання усної історії в процесі навчання. Учні за допомогою цього метода невимушено й самостійно формують свій погляд на історичні події. Вони усвідомлюють, що поряд з «великою історією» (політична історія) існує й соціальна історія, тобто життя «звичайних людей» на фоні великих історичних подій.

Матеріали усних спогадів, розповідей, інтерв'ю можуть стати основою вашого дослідження. Під усною історією ми маємо на увазі спогади людей про їхнє життя, події, свідками яких вони були. Зараз ми маємо можливість записати спогади та­ких людей, почути їхній «живий голос», інтона­цію, особливі слова, тембр голосу тощо.

Під час організації пошукової та дослідниць­кої роботи особливе місце посідає формування у школярів критичного мислення.

. Виробленню цієї компетентності сприятимуть такі поради.

При зіставлянні інформації з різних джерел необхідно знати:

1) чим більше джерел інформації, тим повніши­ми є наші знання про предмет або події, особу;

2) проте інформація з різних джерел не завжди однозначно розкриває події, можуть існувати різні версії, думки про одну подію, особу, одне явище;

3) яка ж версія правильна?  Що відповідає дій­сності, а що її перекручує? Щоб відповісти на ці питання, треба зіставити джерела інфор­мації.

Як зіставляти джерела інформації:

1) уважно прочитайте текст джерел інформації;

2) визначте, яка історична подія, особа або яке явище є головною темою тексту,

3) установіть авторів джерел (Хто з них, на ваш погляд, міг точніше відобразити подію, що від­бувається, явище, описати особу? Чиїй думці можна довіряти більше і чому?);

4) визначте, за якими питаннями і положеннями ви будете порівнювати тексти джерел;

5) знайдіть у текстах, перечитавши їх ще раз, ті питання чи положення, що повторюються і в одному, і в другому джерелі. Саме цю інформацію можна вважати найбільш достовірною, такою, що відтворює реальний стан справ;

6) піддається сумніву інформація, що міститься лише в одному джерелі. Хоча різні відомості не завжди правдоподібні, вони можуть ство­рювати більш повну картину, висвітлювати подію, явище, особу з різних сторін;

 7) підбиваючи підсумки роботи, спробуйте досить чітко усвідомити, що є головним і найбільш достовірним в цій події, особі, явищі.

Дослідження « усної історії» відбувається за допомогою методу збирання, зберігання та інтерпретації голосів та спогадів людей груп та учасників подій минулого, результатом якого є створення усного джерела .

Під час створення усного історичного джерела важливо враховувати те, що:

 1.  Особливістю усного історичного джерела є те, що в ньому міститься подвійна інформація: фактологічна та оцінна.

2. Під час створення усного історичного джере­ла важливо враховувати ступінь причетності розповідача до подій, що вивчають.

3. Обов'язковою умовою для початку досліджен­ня є запис необхідних свідчень про людину-респондента, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові; рік народження; місце народження; професія; де і ким працював та протягом якого часу; адреса проживання.

Найбільш прийнятним та ефективним мето­дом збирання історичної інформації  вважається інтерв'ювання — усна форма спілкування, тобто бесіда, що відбуваєть­ся за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фікса­цією відповідей.

     Слід почи­нати роботу  з так званого попе­реднього інтерв'ю (його слід проводити за день-два до основної розмови).

 Крім цього, що під час проведення інтерв'ю існує небезпека суттєвого впливу дослідника на зміст відповідей та оцінювання респондентом подій минулого. Щоб цього не сталося, під час підготовки та інтерв'ю слід  врахувати  такі   методологічні  рекомендації:

•   заздалегідь ознайомити респондента з питан­нями, щоб він зміг пережити первинну емо­ційну оцінку, продумати свою відповідь;

•   задати емоційний фон розповіді про важли­вість завдання, змалювати можливу аудиторію читачів створюваного тексту так, щоб респон­дент був натхненний значущістю поставленого перед ним завданням і спробував максимально відповідати вимогам інтерв'юера;

•   скласти опитувальник таким чином, щоб пи­тання побічно перекривали одне одного і тим самим дозволяли перевірити ступінь щирості та об'єктивності розповіді респондента;

•   для опитування використовувати аудіотехніку, проте це не повинно бути нав'язливим. Найкраще підійде невеликий диктофон, щоб респондент не почувався скуто перед мікро­фоном чи камерою. Інакше він може бути не­щирим;

•   у ході бесіди ставити не навідні, а уточнювальні питання. Уникати нав'язування респонден­ту тих чи інших оцінок, але стежити, щоб кожний згаданий ним факт був зрозумілим і витлумаченим;

•   під час розшифрування запису обов'язково ви­робляти транскрибування, тобто позначати усі паузи, особливості реакції респондента, бук­вально відтворювати усі його слова і вирази, не піддаючи текст навіть граматичному реда­гуванню;

•   під час розшифрування запису зазначати дату запису, дату розшифрування, хто робив за­пис і розшифрування, прізвище, ім'я та по-батькові респондента, дату його народження та домашню адресу;

•   до аудіофайлу додати текстовий файл інтер­в'ю.

Завершальним етапом роботи має стати публі­кація спогадів респондента. Щоб отримані резуль­тати дослідної роботи було залучено у науковий обіг, існують поради щодо оформлення письмового варіанта усного історичного джерела, а саме:

•   слід записувати спогади від першої особи, сло­во в слово, нічого не пропускаючи і нічого не додаючи від себе, при цьому бажано записува­ти реакцію людини на запитання або будь-які її зауваження;

•   запам'ятовування та запис розповіді, зроб­лений   пізніше,   категорично   забороняється.

Вважається, що в такому випадку інформація буде неповною, а оцінки і судження автора спогадів перекрученими тим, хто записує;

•   не треба редагувати текст. Запис має відтворю­вати розповідь саме так, як його подав автор;

•   готовий запис розповіді треба надати на озна­йомлення респонденту для зауважень та уточ­нень;

•   розповідь можна записувати за допомогою ан­кети, але слід враховувати, що її створення вважається авторською роботою, і вимагає від дослідника професійного підходу до цього ме­тоду створення «усної історії» .

Таким чином, завдяки дослідженню усних історич­них джерел спільно твориться історія українського народу та формується його історична пам'ять.

Як показує досвід, застосування методу усної історії в шкільній практиці спрощує підхід до критичного вивчення новітнього періоду історії, дозволяє школярам на емоційному рівні займатися особистою долею конкретних людей з їхнього регіону і допомагає у такий спосіб встановити зв’язок з їхнім власним сьогоденням.

Переконаний, що сучасним українським вчителям разом зі своїми учнями, треба більш ефективно використовувати метод усної історії для вивчення питань недавнього минулого.

Література

1.Задорожна Л.В. Теоретичні основи дослідження « усної історії» українців.// Історія та правознавство № 11,2013р.

2.  Методичні рекомендації для збору матеріалів «усної історії» у свідків та учасників Другої світо­вої війни [Електронний ресурс]. — Режим доступу: euгорsyhisyhistori.wordpress/ com/2011/09/06

3.  Пастушенко Т. Метод усної історії та усно історич­ні дослідження в Україні / Тетяна Пастушенко // Історія України. — 2010. — № 17-18. — С. 10-15.

 4.  Вебер Д. Рассказанная «Память народа», или что такое метод устной истории / Давид Вебер [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www/pametnaroda/cz/page/index/title/oral-history-method?

  5.  Устная история. Как проводить интервью? [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу: www/urokiistorii/ru/ taxonomy/term/458/2238

Unknown січня 31, 2018 5 Комент.

Поділитись в соцмережах

Facebook Google+ Vkontakte

Рекомендуем × − +

Вибрані публікації

All

ЖИВА ІСТОРІЯ: МЕТОД «УСНОЇ ІСТОРІЇ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ

4/ 5

Oleh Unknown