«…нове життя нового
прагне слова.»
М.Рильський
Виходячи з контексту нової освіти, школа покликана дати дітям знання, вміння й
основне – навики, що будуть потрібні в подальшому житті. Отже, окрім навчання,
виховання і розвитку, потрібно звернути
особливу увагу на формування життєвої компетентності в підростаючого покоління.
Сучасний вчитель повинен активно
працювати над собою і своїм розвитком, щоб мати змогу задовольнити
інформаційний апетит учнів ХХІ ст. Новітні технології дають матеріал, який,
безсумнівно, потрібно використовувати під час навчального процесу. Але чи лише ІТ технологій потребує учень?
Щоб відповісти на це питання, я почала
активно перечитувати праці багатьох педагогів, ознайомитись з системою
освіти інших країн, вивчати їхні принципи
навчання.
Мою увагу привернув Гарвардський
університет, що побудував і керується
вченням американського педагога К.Роджерса в організації свого підходу до навчання,
взявши за основу «дослідне учіння» його
суть полягає в тому, щоб не робити за людину, не вказувати їй, не вирішувати її
проблеми, а лише допомогти усвідомити себе і пробудити власну активність та
внутрішні сили, щоб вона сама робила вибір, обирала рішення і відповідала за
них.
Чому саме «дослідне учіння» заслуговує
на увагу в умовах сучасної освіти?
Надати дитині інформацію, вказати правильну відповідь – зручно. Але чи зможе ця дитина в подальшому житті
шукати істину сама, чи буде самостійно долати перешкоди й труднощі, звикнувши до того, що є
той, хто знає «як потрібно» і він вкаже, що робити. Така особистість стане «загубленою душею»,
яка слідує сліпими вказівкам.
Тому ми, вчителі, готуючи майбутнє суспільство, повинні
замислитись не лише над його інтелектуальним розвитком, а й виробити в ньому
вміння формувати власну життєву позицію, відстоювати свої погляди й берегти
їхню індивідуальність.
Вчитель повинен поступитися своєю
авторитарністю і дати зрозуміти учню, що він не є «істиною останньої
інстанції». Під час такої позиції вчителя учень усвідомить, що істину йому
ніхто не подарує, її потрібно досягти власною інтелектуальною працею, а вчитель
– лише провідник між ним і цим заваленим тоннами інформації світом.
В результаті «будівники» майбутнього
отримають внутрішню свободу, звільняться від упереджень, навчаться формувати
власний погляд, не відтворювати інформацію, а застосовувати критичне мислення,
вести дискусію і відстоювати особисту точку зору.
Будучи вчителем літератури, я на
прикладах художніх творів виховую в учнів моральні якості, патріотичні почуття,
формую вміння і навики, які вимагає наша програма, але я не можу і не хочу слідувати «сліпим» вказівкам, тому і вношу в свою роботу певні
корективи, тим самим відстоюючи
індивідуальні погляди.
Наприклад, програмою зарубіжної
літератури для 8 класу не передбачено вивчення напам’ять уривків з трагедії
В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Нам пропонують розкрити зміст образів, виявити
жанрові особливості твору, виявити
морально-філософські проблеми і т.п., звичайно, для інтелектуального
розвитку це важливий аспект. А наскільки можна використати ці
знання в реальному житті? Ми вивчаємо
напам’ять сонети, та я не впевнена, що в майбутньому учням доведеться їх
цитувати. Чому б не вивчити фрагмент
драматичного твору, а потім , розігравши його в класі, запропонувати учням
самостійно зробити висновок: («учні вчаться на власному досвіді» К.Роджер)
Чому
під час гри одних завмирає подих, а гра інших не варта уваги. Тому, що одні
вдало використовують свої ораторські здібності , вміють тримати увагу
аудиторії, а інші лише вчаться цьому. Саме здатність переконувати, захоплювати слухача,
оволодівати його думками і увагою, я впевнена, на 100% потрібні кожній людині,
і ці навики ми можемо виробити в учнів вже сьогодні, щоб в майбутньому не
довелося слухати «сухі» промови.
Можна гарно, цікаво розповісти про
виняткову роль В.Шекспіра в розвитку англійської національної літератури і
світового мистецтва, змушуючи учнів відтворити почуте або прочитане, а можна
просто сказати, що з іменем Шекспіра пов’язане так зване «Шекспірівське
питання» і запропонувати дати на нього
відповідь. Звичайно, вчитель окреслює коло понять, що учні мають охопити, але
самостійний підбір і пошук матеріалу стимулює до критичного мислення, аналізу і
формування вмінь фільтрувати безмежний обсяг інформації. Розглядати це
«питання» доцільно було б у формі
дискусії, відшукуючи важливе. Адже під час дискусії кожен отримує змогу
висловити свою точку зору, використає ораторські вміння для досягнення бажаного
результату. В процесі такого навчання школярі не лише здобувають нові знання, а
й вчаться вести «суперечку» не на банальному емоційному рівні, а оперуючи
переконливими аргументами.
А чи потрібно це в реальному житті?
Нехай кожен вирішить, виходячи з свого
особистого життєвого досвіду. Ми прагнемо щасливого майбутнього, достойного життя і мудрих правителів, але ж це «майбутнє»
сьогодні сидить за нашими шкільними
партами, і саме ми програмуємо завтрашній день.
«Кожен може змінити світ,
треба лише докласти особистих зусиль»
«Дослідне учіння» в контексті Нової української школи
4/
5
Oleh
Unknown
