АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

У статті описано аналіз стану, проблеми та перспективи розвитку інклюзивної освіти в Україні. Висвітлено низку чинників, що перешкоджають впровадженню та розвитку інклюзивної освіти.

Одним із найефективніших засобів адаптації людей до сучасного життя є освіта як організований педагогічний процес наукового пізнання, розвитку, спілкування і творчості.

Перед нашим суспільством стоїть гостра проблема залучення наших співгромадян, що мають деякі особливості фізичного розвитку в соціум, проблема їх активної адаптації, соціалізації та розвитку в рамках суспільства і на благо суспільства.

Завдяки небайдужим батьківським об’їданням, вітчизняна інклюзія, починаючи з 90- х, активно розвивалася. Про неї почали говорити на офіційному рівні, її зрозуміли як щось необхідне і корисне.

Основною умовою успішного навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу є обґрунтування й запровадження в навчальний процес індивідуальної програми розвитку із гнучкою варіативною структурою її компонентів, а саме: індивідуального навчального плану, індивідуальної навчальної програми, системи необхідних адаптації та модифікації, комплексу додаткових послуг, які б забезпечили навчання таких учнів у відповідності з їхніми можливостями та з урахуванням додаткових потреб. Створення індивідуальної програми розвитку у співпраці з батьками та іншими фахівцями все ще залишається новою практикою для педагогів, які працюють в інклюзивних групах чи класах дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах. Утім, їх досвід надзвичайно важливий для формування та поширення знань не тільки про розробку індивідуальних програм розвитку, а й про інклюзивну освіту загалом.

Підготовка вчителя загальноосвітньої школи до роботи в інклюзивному класі є складною, багатоаспектною, комплексною проблемою. Майбутній вчитель початкової загальноосвітньої школи повинен набути рівня професійної кваліфікації, інтегрованих наукових знань про особистість та її соціалізацію, зокрема про особистість із психофізичними та мовленнєвими порушеннями в контексті корекційної педагогіки. Він має бути компетентним учасником педагогічного процесу, здійснювати кваліфіковану професійну діяльність з різними колективами та соціальними групами учнів, їхніми батьками.

Вивчаючи досвід впровадження інклюзії в Україні,  стикнулися з низкою проблем впровадження інклюзивного навчання в Україні.

Можна виділити основні проблемні питання:

1)                    Проблеми кадрового забезпечення( в школах не вистачає спеціалістів: асистентів вчителів,  психологів, медичних  працівників; а, ті спеціалісти, які працюють перевантажені обов`язками).

2) Проблеми матеріально-технічного забезпечення. Не у всіх школах створені спеціальні умови для якісного опанування учнями з особливими освітніми потребами знань відповідно до спеціального державного стандарту.

3) Проблеми професійного характеру(професійна підготовка). Відсутність мотивації: фінансового забезпечення з боку держави, особистісної мотивації. Зміст роботи деяких спеціалістів, зокрема логопедів в інклюзивних школах змінюється, вони виявляються неготовими до таких змін. Деякі вчителі навіть після перекваліфікації погано розуміють механізми розвитку дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з ТПМ, структуру їхнього дефекту, особливості розвитку.

 4) Не реалізований особистісно орієнтований підхід до визначення змісту, обсягу й характеру навчального матеріалу на кожний урок, форм і методів навчання, темпу навчальної роботи, які б максимально відповідали пізнавальним можливостям школярів, немає наукового обґрунтування навантаження спеціалістів, спеціальних методичних матеріалів для роботи в інклюзивних класах по всім нозологіям, адаптованих підручників для дітей з особливими освітніми потребами.

 Побудова ефективної системи інклюзивної освіти в Україні можлива на основі взаємодії різних факторів, перш за все, покращення фінансування освіти, вдосконалення її нормативно-правового поля, поліпшення методичного та кадрового забезпечення. На мою думку, норми з навчання таких дітей доцільно інтегрувати в існуюче освітнє законодавство. Також потрібно створити необхідні умови для повноцінного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах, включаючи підготовку педагогічних працівників, надання індивідуальної підтримки в ході отримання освіти з урахуванням потреб дитини, отриманні та обробці інформації для засвоєння навчальної програми, забезпечити державну підтримку.

Отже, інклюзивне навчання в загальноосвітніх закладах відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Інклюзія означає розкриття кожного учня за допомогою освітньої програми, яка є достатньо складною, але відповідає його здібностям. Вона враховує потреби, а також спеціальні умови та підтримку, яка забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Але саме головне – дитина вчиться життєдіяльності в оточенні здорових дітей, що формує спрямованість до повноцінного життя, до усвідомлення власної спроможності, підвищення якості власного буття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                     Ашиток Н. Проблеми інклюзивної освіти в Україні / Н. Ашиток // Людинознавчі студії. Педагогіка. –Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. – Випуск 1 (33).

2.                     . Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної

3.                     освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управ-

4.                     ління : [навч.-метод. посіб.] / [А.А. Колупаєва, Ю.М. Найда,

5.                     Н.З. Софій та ін.] ; за заг. ред. Л.І. Даниленко. – К., 2007. – 128 с.

Unknown січня 30, 2018 5 Комент.

Поділитись в соцмережах

Facebook Google+ Vkontakte

Рекомендуем × − +

Вибрані публікації

All

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

4/ 5

Oleh Unknown