Міністерство освіти і
суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в
початковій школі, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з
цієї реформи.
Що ж може змінити реформа, що змінить в освіті, як та чим мотивує початківців до навчання? Адже в
сьогоденних школярів знижується пізнавальний інтерес до процесу навчання,
збільшується небажання ходити до школи, навчатися. Хто
винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава? Можна виділити декілька
аспектів:
·
Нові фактори впливу – доступність знань,
багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності.
·
Щось не те в інституті сім'ї – відсутність
прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої
негативні очікування по відношенню до школи.
·
У суспільстві немає такої цінності – Вчення – Успіх – Щастя.
·
Криза системи освіти.
Всі
перелічені аспекти є важливими чинниками зазначеного феномену. Безумовно, сім’я
є рушійним фактором. Якщо дитину та її освітні досягнення не підтримують в
сім’ї, то у дитини може скластися уявлення, що це не є важливим. Звичайна
кількість розваг поза школою, яких немає в школі, так само може впливати на
бажання/небажання дитини вчитися. З приводу суспільства, – так. У нашому
суспільстві немає такої цінності. Якщо, наприклад, в європейській спільноті є прямий зв’язок між рівнем освіти людини й
успіхом у її професії, її матеріальним станом, то у нас в Україні такого
прямого зв’язку немає. Це діти
спостерігають на прикладах батьків. Але можна подивитися і під іншим
кутом – а чому вони мають хотіти вчитися? Чому вони мають хотіти вивчати те, що
ми їм пропонуємо як вчителі, як дорослі, як система освіти, і те, у який спосіб
ми пропонуємо? Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для
них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, їх
схильностям, їх потребам? Чи говорить воно про те, що є реально актуальним у
світі, актуальному для них? Чи має відповідь сам учитель для себе на питання –
навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам? Ми не
пропонуємо дітям конкурентний виклик чи проблему, не пропонуємо їм те, в чому
вони могли і хотіли би покращити свій світ. Відповідно без цього у дітей
лишається тільки тактична мотивація – зараз на зараз виконати якесь завдання
без додаткового сенсу. Отже, перше – їм не підходить суть навчання.
Очевидно, що як всі здорові особистості, вони пручаються процесу роботи над речами,
які не мають для них сенсу, які для них не є цікавими. Речам, які їм нав’язують. Друга причина – їм так само
не підходить форма роботи, – класно-урочна система і фіксований розклад з 4-5
уроків по 40 хв. Весь дитячий організм опирається проти даного формату роботи.
Якщо дитині щось цікаве, то вона не має можливості займатися цим довше. А якщо
їй нецікаво, то вона знову ж таки, не має можливості займатися цим менше. Модель
початкової школи безнадійно устаріла і не відповідає реаліям. Необхідно
змінювати зміст і форми роботи школи. Давати можливість учням самим керувати
пізнавальним процесом, не нав’язувати а допомагати і спрямовувати. А саме головне школа має бути осередком мрій,
де кожен учень повірить в те, що зможе себе реалізувати як особистість. Сподіваюсь,
що новий Закон України про освіту надасть всі можливості для цього.
Література:
1.
Закон України Про освіту від 05.09.2017 №2145-VIII
2.
Лист Міністерства освіти і науки України від 17.08.2016.
3.
Н.М. Мирончук «Сучасні проблеми освіти і виховання»
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В КОНТЕКСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ОСВІТУ»...
4/
5
Oleh
Unknown
1 Комент.:
Залишити коментар.Шановна Алла Володимирівно, Ваша стаття дуже актуальна. Сім'я дійсно є рушійним фактором, але часто відсутній приклад для наслідування в сім'ї. Сподіваюсь,що зміни в Законі України про освіту нададуть змогу учням керувати пізнавальним процесом, допоможуть поєднати рівень освіти людини з її успіхами в професії. Успіхів Вам!
Reply