В творах В.О. Сухомлинського
піднімаються і вирішуються найважливіші проблеми виховання і навчання. Наведено
перевірені багаторічним практичним досвідом відповіді на важливі питання про
те, як саме потрібно виховувати дітей і підлітків, щоб вони стали свідомими і
активними громадянами, патріотами своєї країни
Науково-педагогічна
спадщина В.О. Сухомлинського з роками не
втрачає своєї актуальності , а відкривається все новими і новими гранями. Вона
стосується найважливіших педагогічних проблем і допомагає їх вирішенню на рівні
вимог сучасної педагогіки.
Педагогічна
творчість ученого спрямована на проектування особистості дитини, на перспективу
її розвитку і є цілісною педагогічною системою особистісно-розвивального
навчання, а отже є основою школи нового
типу.
Педагогіка
В.Сухомлинського є особистісно-орієнтованою, базується на дитиноцентризмі, за
якого дитина – людина розглядається як найвища цінність. Вона має бути оточена добром,
ласкою, повагою, мудрою любов’ю; мати право на власну думку і власну помилку,
відчути її наслідки і зробити певні висновки; бути активним учасником
педагогічного процесу, що в результаті сприятиме виробленню гуманних поглядів
на життя та дотриманню гуманістичних принципів у життєвих контактах з
оточенням.
Сьогодні визначено
основні принципи особистісно-орієнтовного навчання, які розвинув Василь Олександрович у своїх працях:
– Принцип неповторністі кожної дитини.
«У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що кожна людина
неповторна..» - пише Василь Олександрович у праці «Духовний
світ школяра» [15, Т.1,
c. 284]. Cаме з нього
випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного
суб’єкта навчально-виховного процессу.
- Принцип визнання відсутності нездібних дітей.
«У
кожної людини є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів діяльності,»
- пише він, але, щоб розкрити їх, потрібно створити для дитини «належні умови»,
застосувати «вміле виховання». Потрібно «поважати в кожному учневі людину,
виявляти до нього гуманне ставлення», тобто «розкрити в ньому таку людську
неповторність».
- Принцип урахування розумових здібностей.
«Ми бачимо, що дискретність роботи мозку
проявляється у дітей по-різному: в одного ця робота дуже швидка, в іншого —
повільна, звідси — кмітливість і
некмітливість, тямущість і нетямущість, міцність і неміцність
пам’яті, сильно і слабко виражена здатність до оволодіння знаннями»[«Проблеми
виховання всебічно розвиненої особистості», Т. 1. — С.98].
- Принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.
Сухомлинський зазначав, що мистецтво й майстерність
навчання й виховання полягає у тому, щоб, розкривши сили й можливості кожної
дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні
має бути індивідуалізація – і в змісті розумової праці, і в часі.
- Принцип врахування індивідуальних особливостей учнів.
Природні
задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів. «Помітити в
кожній дитині її найсильнішу сторону, знайти в ній ту «золоту жилку», від якої
починається розвиток індивідуальності, добитися того, щоб дитина досягла
видатних для свого віку успіхів у тій справі, яка найбільш яскраво виявляє,
розкриває її природні задатки» [«Павлиська середня школа» Т.4. — С.19].
- Кожен учень – особистість.
«Жива істота, яка з вашою допомогою пізнає світ,
поступово стає особистістю, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Сто порад учителеві».
«Виховання людської особистості — це насамперед виховання почуття власної
гідності» [Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. Т.5. — С.246]. Тобто
особистість — це індивідуум з почуттям власної гідності.
Вчитель і
учень є рівноправними учасниками навчально-виховного процесу.
- Принцип отримання позитивних почуттів від навчання.
В. О. Сухомлинський вважав природу найважливішим засобом виховання почуття прекрасного і гармонії. Перші істини
діти повинні отримувати з оточуючого світу.
- Принцип навчання через подолання труднощів.
На думку вченого-педагога, дитинство не повинно
бути постійним святом, якщо немає трудової напруги, посильної для дітей.
- Принцип дослідницького підходу до предмета вивчення.
Сьогодні цей
принцип широко використовується у навчанні під назвою проблемного. Шкільна пошуково-дослідницька
діяльність — один із аспектів самостійного добування знань учнями, якому
В.О.Сухомлинський надавав великого значення. "Важко переоцінити роль
знань, — пише В.О.Сухомлинський, — що узагальнюють численні факти, явища,
події, якщо вони здобуті самостійними розумовими зусиллями учнів у процесі
аналізу" [Сухомлинський В.О. Вибр. тв. В 5-ти т. — , Т.5. - С.60—61].
- Принцип обов'язковості
самостійної розумової праці учнів у процесі навчання.
"Навчання
стає працею за тієї умови, — пише Василь Олександрович у праці "Проблеми
виховання всебічно розвиненої особистості", — коли учень самостійно
добуває знання. Це необхідно не лише для міцності знань. Самостійне добування
знань породжує зрілість думки" [Сухомлинський В.О. Вибр. тв. В 5-ти т. —
Т.1. — С.89].
- Принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню
до учнів.
Поважне ставлення до людської гідності дає змогу
зберегти всі гарні людські якості: доброту, людяність, невгамовність і не дає
змоги розвинутися поганим властивостям – безсердечності і жорстокості.
- Принцип розуміння оцінки знань учнів
як інструмента виховання.
«Оцінка морально виправдана тільки тоді, коли вчитель оцінює не здібності,
взяті, так би мовити, у чистому вигляді, а єдність праці і здібностей, причому на
перше місце ставиться праця»[«Проблеми виховання всебічно
розвиненої особистості» Т1.- С.84].
«Оцінка повинна винагороджувати працелюбство, а не
карати за лінощі та нерадивість. Дитина мусить усвідомлювати оцінку як
результат розумових зусиль».
- Принцип взаємодії колективу і
особистості.
«Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання,
коли він створюється в спільній творчій діяльності, в праці, що доставляє
кожному радість, розвиває інтереси і здібності»- зазначав В. О. Сухомлинський.
- Залежність учня від вчителя.
«Пам'ятайте, — пише Василь Олександрович у статті
«Залежить тільки від нас», — що кожна дитина приходить у школу зі щирим
бажанням добре вчитися. Воно ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих
турбот і тривог. Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей
вогник легко погасити різкістю, грубістю, байдужістю, невірою в неї,
дитину" [Сухомлинський В.О. Вибр. тв. В 5-ти т. Т.5. — С. 285].
- Навчально-виховний процес –
складна система.
Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів
є найголовнішим завданням у системі навчально-виховної роботи.
Зважаючи
на вищевикладене, ми можемо сформулювати
завдання програми навчання і виховання молодших
школярів:
- розвивати у дітей мислення, увагу, спостережливість;
- навчити емоційно-естетично сприймати навколишнє довкілля, сприяти розвиткові дитячої уяви та фантазії;
- виховувати національні почуття, адже «розум людини, що формується, вбирає в себе ідеологію і психіку народу, його переконання, традиції,
інтелектуальну, моральну, естетичну культуру»;
- розвивати почуття прекрасного, розуміти і відчувати красу рідної природи,
рідного слова;
- створювати й зберігати традиції в колективі;
- спонукати дітей до творчості, фантазії ( вчити складати казки, віршики, оповідання).
Казка – мова дитинства, без неї неможливо
уявити мислення на певному ступені розвитку людини. Це добре розумів
В.О.Сухомлинський, тому, мабуть, і приділив цьому жанру велику увагу. Він
стверджував, що казки роздмухують вогник думки й мови, адже діти мислять
образами. Твори письменника не зводяться до моралізування, вони пояснюють усе
через диво, їх слово захоплює і веде незвичайний і дивовижний світ,
вчинки ж аналізуються з боку совісті, бо без неї не буває доброти й людяності.
Діти з
допомогою казок і оповідань В.Сухомлинського вчаться аналізувати, порівнювати,
синтезувати, робити узагальнення і висновки. Це багатий ґрунт для плідної праці
педагога і дітей.
Гра є
найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Саме в грі
виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється
багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. В. О.
Сухомлинський писав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового
розвитку. Саме використання ігрових прийомів дозволяє виконати соціальне
замовлення – формування творчої індивідуальності.
З
творами В.О.Сухомлинського учні починають знайомитися з перших днів у школі.
Під час навчання грамоти, на хвилинках знайомства з дитячою книгою, на годинах
спілкування, читають невеличкі оповідання педагога і спрямовують думку дітей
на виховну цінність такого твору. Учні переказують, розмірковують, з допомогою
вчителя роблять висновки. У творах Василя Олександровича не все просто і ясно
дається дітям, а в нього і багато логічних питань, фраз, що змушує дитину
невимушено шукати відповіді на них. Чому це так? Бо цікаво, доступно і написано
з любов’ю.
На основі
прочитаного, учні створюють невеличкі повчальні оповідання, створюють власні
проекти, виготовляють авторські міні-книжки, спираючись на власний життєвий
досвід. На уроках позакласного читання, присвячених творчості великого
педагога, учні залюбки працюють у групах над інсценуванням прочитаних творів,
що має позитивний вплив на процес формування комунікативної компетентності.
Літературна
спадщина В.Сухомлинського є незаперечною універсальною скарбницею для
використання у роботі з дітьми під час формування комунікативної компетентності
молодших школярів.
Твори педагога-письменника багаті на емоційно-привабливі
образи, тому викликають співпереживання, спонукають до емоційно-оцінних
суджень. А якщо в дитини виникає співчуття до персонажів, то воно
перенесеться в реальне життя.
Вчити, виховувати, розвивати
дитину важко, відповідально, але й радісно. На наших очах відбувається справжнє
диво: з невмілого, невпевненого в собі малюка виростає особистість, яка
мислить, аналізує, доводить свою думку, аргументує, приймає рішення, несе
відповідальність за нього, багато вже знає і навчає інших.
Література:
Теоретичні аспекти впровадження досвіду В.О. Сухомлинського в початковій школі
4/
5
Oleh
Unknown
